Ми беремо з холодильника дві банки зельтерської. Потім Адріан накладає повну тарілку чуррос, поливає їх шоколадним соусом і веде мене надвір показати сад. Він розповідає, що батько тридцять років вирощував цей сад, це — його особистий Версаль.
— Що таке Версаль?
— Типу палац. У Франції.
Схоже, його дивує, що я про це ніколи не чула, але що я можу сказати? Люди в Південній Філадельфії мало цікавляться французькою королівською сім’єю. Але й ідіоткою я не хочу здатися, тож підсипаю ще брехні:
— А-а,
Ми блукаємо стежками, й Адріан розкриває мені всі таємниці саду: сімейку кардиналів, що звила гніздечко на вишні. Маленький альков для приватної молитви з вівтарем Діви Марії. І дерев’яну лавку на березі ставка із золотими рибками, біля водоспаду. Ми зупиняємось і кришимо рибкам чуррос. Мабуть, рибок сім-вісім гойдаються на водяній гладіні, розтуливши роти.
— Це справді особливе місце.
Адріан знизує плечима.
— Як на мене, хай би тут був плавальний басейн. Такий, як у Максвеллів.
— Ні, так краще. Ти щасливчик.
Я відчуваю, як його рука лягає мені на талію, і, коли повертаюсь до нього, він мене цілує.
Його вуста солодкі, як кориця з шоколадом, і мені кортить ближче пригорнути його до себе, знову поцілувати.
Але спершу я мушу сказати правду.
Я кладу руку йому на груди.
— Зачекай.
Він зупиняється.
Дивиться мені в очі, чекає.
І мені так шкода, але я не уявляю, як йому сказати. Уся ця сцена надто ідеальна: і маленькі мерехтливі вогники, і мелодійне хлюпотіння водоспаду, і п’янкі пахощі квітів — і це ще один чудовий момент, зруйнувати який мені не стає сил.
Адже ясно, що точка неповернення вже далеко позаду. Мало того, що я брехала Адріанові. Я ще й набрехала його батькам і навіть друзям його батьків. Коли ці люди дізнаються правду, вони нізащо мене не приймуть. Мої стосунки з Адріаном не мають жодних шансів. Ми як одна з тих мильних бульбашок Тедді — чарівна, весела, невагома, але приречена луснути.
Він розуміє, що щось не так, і відсторонюється.
ebooksa