— О Боже. О чорт. Вибач.
Він ривком скидає ноги з ліжка, схоплюється і відразу втрачає рівновагу. Хапається за стіну й чекає, поки кімната перестане крутитися. Тед настільки п’яний, що навіть не помічає, що на ньому немає штанів, що він підпирає стіну в сорочці поло й чорних трусах-боксерах. У ногах ліжка валяються брюки чинос — видно, він стяг їх із себе, перш ніж залізти під ковдру.
Чоловік каже:
— Це не те, чим може здатися.
Здається, наче Теда обшукує поліція. Його ноги широко розставлені, а обидві руки притиснуті до стіни.
— Може, мені покликати Керолайн?
— Ні! Боже, ні. — Він повертається, щоб глянути на мене. — Просто мені треба, щоб ти… о Господи, о, ні. — Знову повертається до стіни й відновлює рівновагу. — Можеш принести мені води?
Я заходжу в котедж і зачиняю двері. Іду до раковини й наповнюю один із маленьких пластикових стаканчиків, які тримаю спеціально для Тедді. Він розмальований полярними ведмедями й пінгвінами. Приношу його Теду й відчуваю запах спиртного; від нього тхне скотчем, чується кислий запах поту. Він п’є зі стаканчика, виплескуючи половину собі на шию і груди. Тому я знову його наповнюю, і цього разу йому вдається вилити в рот більшу частину води. Але його тіло й досі прикуте до стіни, наче він ще не зовсім готовий поладнати з гравітацією.
— Теде, чому б вам не залишитися тут? Я піду у великий будинок. Можу поспати на дивані.
— Ні, ні, ні, мені треба повернутись.
— Я справді думаю, що варто покликати Керолайн.
— Мені вже краще. Вода допомагає. Дивись.
Він підводиться на повний зріст і робить хиткий крок до мене. Потім витягає руки й безпорадно розмахує ними, явно потребуючи допомоги. Я беру його за руку й веду до підніжжя ліжка. Він валиться на матрац, не відпускаючи моєї руки, аж поки я не сідаю поруч.
— П’ять хвилин, — обіцяє він. — Уже кращає.
— Хочете ще води?
— Ні, не хочу, щоб мене знудило.
— А як стосовно «Тайленолу»?
Мені потрібен привід, щоб устати й відійти від нього, тож рушаю до ванної і повертаюсь із трьома пігулками дитячого жувального аспірину. Кладу їх у спітнілу долоню Теда, і той слухняно їх пережовує.
— Ми з Керолайн посварились. Мені просто потрібне було якесь місце, маленька кімнатка, щоб провітрити голову. Я побачив, що тут не світиться, і здогадався, що ти пішла десь погуляти ввечері. Я не збирався спати.
— Розумію, — кажу йому, хоча насправді не розумію, не уявляю, чому він заліз у моє ліжко.
ebooksa