І, перш ніж розмова продовжується, до столу підбігає Тедді — захеканий, із сяючими очима, готовий гратися.
— Про вовка промовка! — каже Тед сміючись.
Коли ми доїдаємо десерт і настає час для плавання в басейні, я змушена визнати, що не маю купальника, бо востаннє плавала ще в школі. Тож наступного дня Тед видає мені аванс у 500 доларів у рахунок майбутньої зарплати, а Керолайн везе мене в торговельний центр, щоб я купила собі суцільний купальник. А трохи пізніше цього дня вона навідується в мій котедж із дюжиною одежин на вішаках — дуже гарними сукнями й топами від
— А ще ти вважатимеш мене параноїчкою, але я купила тобі одну з цих штук. — Вона простягає мені крихітний рожевий ліхтарик, із верхньої частини якого стирчать два металеві відростки. — На той випадок, якщо бігатимеш вечорами.
Я вмикаю його, лунає гучний тріск електрики. Я так лякаюсь, що негайно впускаю пристрій, і той із гуркотом падає на підлогу.
— Вибачте! Я думала, що це…
— Ні, ні, я мала тебе попередити. Це
Мене не дивує, що Керолайн носить із собою зброю для самозахисту. Вона розповідала, що багато її пацієнтів у госпіталі для ветеранів мають проблеми з психічним здоров’ям. Але я не уявляю, навіщо мені електрошокер під час пробіжок по Спрінґ-Бруці.
— Тут трапляється багато злочинів?
— Майже зовсім не трапляються. Але ось два тижні тому викрали дівчину твого віку. Просто на парковці супермаркету
Вона нетерпляче чекає, і я розумію, що не заспокоїться, поки я не дістану зв’язку ключів і не причеплю до неї цей пристрій. Таке враження, що це моя мама знову турбується про мене.
— Мені він подобається, — кажу Керолайн. — Дякую.
Сама собою робота дуже легка, і я швидко звикаю до нового повсякдення. Типовий робочий день минає приблизно так:
6:30 — Я прокидаюсь рано, без будильника, бо ліс повен пташиного співу. Одягаю халат, готую собі чай і вівсянку, а потім всідаюсь на ґанку й дивлюсь, як над басейном сходить сонце. Бачу всяку звірину, яка пасеться край двору: білок і лисиць, кроликів і єнотів, часом забігає олень. Почуваюся Білосніжкою зі старого мультфільма. Починаю залишати тарілки з чорницею і соняшниковим насінням, запрошуючи тваринок до своєї компанії за сніданком.
7:30 — Проходжу через двір і заходжу у великий будинок крізь великі скляні розсувні двері. Тед уже пішов на роботу. А Керолайн обов’язково готує синові гарячий сніданок. Тедді полюбляє домашні вафлі, і вона готує їх у спеціальному пристрої, який має форму Міккі-Мауса. Я прибираю на кухні, поки Керолайн збирається на роботу, і, коли нарешті мамі вже пора, ми з Тедді виходимо за нею надвір до під’їзної доріжки й махаємо на прощання.
8:00 — Перш ніж почати наш день по-справжньому, ми з Тедді маємо зробити ще кілька дрібних справ. Спершу мені треба розкласти одяг Тедді, але це неважко, бо він завжди носить одне й те ж. У дитини величезний гардероб, повний пречудових нарядів із магазину дитячого одягу
8:30 — Я намагаюсь кожен ранок побудувати навколо якогось великого заняття чи прогулянки. Ми йдемо в бібліотеку на «Годину казок» або вирушаємо в супермаркет і купуємо інгредієнти для приготування печива. Тедді легко догодити, і він ніколи не відмовляється від моїх пропозицій. Коли я кажу йому, що мені треба в місто, щоб купити зубну пасту, він реагує так, ніби ми йдемо в парк розваг
12:00 — Після ранкового заняття я готую простий ланч: макарони із сиром, або мініпіци, або курячі нагетси. Потім Тедді йде у свою спальню, щоб провести там тиху годину, а я маю час для себе. Читаю якусь книжку або слухаю подкаст у навушниках. Іноді просто лежу на дивані й дрімаю хвилин із двадцять. Урешті Тедді спускається, будить мене й показує кілька нових малюнків. Часто він зображує наші улюблені заняття: ось ми йдемо лісом, або граємося на задньому дворі, або бродимо навколо мого котеджу. Я зберігаю ці малюнки на дверцятах свого холодильника — галереї його мистецьких успіхів.