Тедді сміється і плескає в долоні, коли я перевертаюсь на спину, заплющую очі й висолоплюю язика. Наостанок я кілька разів сіпаю ногами й завмираю.
— Гм, міс?
Я розплющую очі.
Метра за півтора, по той бік огорожі басейну, стоїть молодий чоловік. Він худорлявий, але гарної статури. На ньому штани кольору хакі, у плямах від трави, футболка з написом
— Я з
—
Адріан підморгує йому.
—
Намагаюсь прикритись рушником, але оскільки вже лежу на ньому, то лише сіпаюсь і дригаю ногами й руками, як жук, перевернутий на спину.
— Я зараз притягну велику газонокосарку, якщо можна. Просто хотів тебе попередити. Вона дуже шумить.
— Звичайно. Ми можемо зайти всередину.
— Ні, ми маємо дивитися! — каже Тедді.
Адріан іде по косарку, а я цікавлюсь у Тедді:
— Чому ми маємо дивитися?
— Бо мені подобається велика газонокосарка! Вона дивовижна!
Я чую наближення косарки ще до того, як бачу її. Гучний бензиновий двигун розриває тишу нашого пристановища на задньому дворі. Аж ось із-за рогу будинку виїжджає Адріан верхи на машині, яка нагадує щось середнє між трактором і картом.
Він стоїть іззаду, схилившись над стерном, наче мчить на квадроциклі, залишаючи позаду смуги свіжоскошеної трави. Тедді вилазить із басейну й підбігає до огорожі, щоб краще бачити. А косар хизується, робить різкі повороти, їде задом, навіть натягує капелюха на очі, щоб їхати наосліп. Це не найкращий приклад для маленької дитини, але Тедді зачарований. Він дивиться, роззявивши рота від захвату, наче це вистава цирку
Адріан зістрибує й пропонує ключі Тедді.
— Хочеш проїхатись?
— Справді? — запитує Тедді.