Приховані малюнки

— Ми вдавали, що Кассіопея справжня. І все було добре, бо Бет ніколи не використовувала Кассіопею як виправдання для порушення правил. У цьому ж є сенс?

— Зрозуміло, — каже Тедді, а потім совається на стільці, ніби в нього раптом заболіло в боці. — Мені треба до вбиральні. Маю зробити номер два. — Потім він злазить зі стільця і швидко виходить із кухні.

Він так і не доторкнувся до їжі. Я накриваю печиво харчовою плівкою і ставлю молоко в холодильник на потім. Після цього йду до раковини й мию весь посуд. Коли закінчую, Тедді досі у вбиральні. Я сідаю за стіл і згадую, що ще не помилувалася його останнім малюнком, тож беру аркуш і перевертаю його лицьовим боком догори.

 

4

У батьків Тедді строгі правила щодо часу, проведеного біля екрана, тому малий ніколи не бачив ані «Зоряних війн», ані «Історії іграшок», ані інших фільмів, якими так захоплюються всі діти. Йому навіть не дозволяють дивитися дитячу освітню передачу «Вулиця Сезам». Але раз на тиждень Максвелли збираються в барлозі на сімейний кіновечір. Керолайн готує попкорн, а Тед вмикає фільм, який має «справжню художню цінність», що зазвичай означає, що він або старий, або супроводжується субтитрами іноземною мовою, і я вас запевняю, що єдиний із них, про який ви хоч щось чули, — це «Чарівник країни Оз». Тедді любить цю історію і каже, що це його улюблений фільм.

Отож коли ми бавимось надворі в басейні, то часто граємо у вигадану гру «Країна Оз». Ми вилазимо на рятувальний надувний пліт, і Тедді грає Дороті, а я — всі інші ролі з фільму: Тото, Опудало, Лиху Відьму і всіх жувачів. І скажу не вихваляючись, що не зупиняюсь ні перед чим: я співаю і танцюю, махаю крилами Летючої Мавпи й гарую так, ніби це прем’єра на Бродвеї. Нам потрібна ціла година, щоб дограти історію до кінця, коли пліт перетворюється на повітряну кулю і несе Тедді-­Дороті назад у Канзас. І коли ми вже закінчуємо й виходимо на поклін, я відчуваю, що мені так холодно, аж зуби цокотять. Мушу вилізти з води.

— Ні! — вигукує Тедді.

— Вибач, Ведмежатку, я змерзла.

Я розстеляю рушник на бетонному настилі біля бордюру басейну і вкладаюсь сохнути на сонці. Температура вже перевалила за тридцять, і пекуче сонце швидко виганяє з мене весь холод. Тедді хлюпочеться поряд. У нього нова гра: він набирає повен рот води, а потім випльовує її, немов крилатий херувим у фонтані.

— Не слід цього робити, — кажу йому. — Там хлорка.

— Я від неї захворію?

— Якщо добряче наковтаєшся, то так.

— І помру?

Раптом він починає дуже непокоїтись. Я хитаю головою.

— Якщо ти вип’єш весь басейн, то так, ти можеш померти. Але не пий навіть ковточка, гаразд?

Тедді залазить на пліт і підгрібає до краю води, тож тепер ми з ним лежимо паралельно — Тедді на плоту, а я на настилі.

— Меллорі?

— Так?

— Що відбувається, коли люди помирають?