Тедді знизує плечима, наче на всі ці запитання неможливо відповісти. Він розглядається по кухні, ніби раптом не хоче дивитися мені в очі.
— У неї є робота?
— Не знаю.
— А чим вона займається цілий день?
— Не можу сказати.
— Вона коли-небудь виходить із твоєї спальні?
Тедді кидає погляд через стіл на порожній стілець.
— Іноді.
Я дивлюсь на стілець.
— Аня зараз тут? Сидить разом із нами?
Він хитає головою:
— Ні.
— Вона хоче печива?
— Її тут немає, Меллорі.
— А про що ви з Анею розмовляєте?
Тедді опускає носа в тарілку, аж поки його обличчя не опиняється за кілька сантиметрів од печива.
— Я знаю, що вона несправжня, — шепоче він. — Тобі не треба цього доводити.
У його голосі вчуваються сум і розчарування, і я раптом почуваюся винною, ніби щойно присилувала п’ятирічного хлопчика визнати, що Санта-Клауса не існує.
— Послухай, Тедді, у моєї молодшої сестрички Бет була така ж подруга, як Аня. Її подругу звали Кассіопея. Правда ж, гарне ім’я? Удень Кассіопея працювала в шоу «Дісней на льоду», яке об’їздило весь світ. Але щоночі вона поверталась у наш будинок у Південній Філадельфії і спала на підлозі в нашій спальні. Я мала поводитись обережно, щоб не наступити, бо вона була невидима.
— А Бет вважала Кассіопею справжньою?