Приховані малюнки

— Де ти була? — запитує Тедді.

— Просто прибираю.

— Ясно.

Він зачиняє двері, і я чую, як клацає замок.

@@@

Проводжу вихідні з повною впевненістю, що в мене параноя. Жодних доказів того, що Тедді досі малює. Шкрябання, яке чується з його спальні, може бути чим завгодно. Чорний бруд на пальцях може бути грязюкою після наших занять із садівництва або й звичайними брудними плямами на долонях п’ятирічного хлопчика. Усе інше начебто йде добре — то чого я хвилююся?

У понеділок вранці прокидаюсь від гурчання сміттєвозів, які повільно повзуть по Еджвуд-стріт. Вони приїжджають двічі на тиждень — по понеділках забирають сміття для переробки, а по четвергах — звичайне сміття. Тієї ж миті згадую одне місце, яке мені й на думку не спадало перевіряти, — кошик для сміття в кабінеті Теда на другому поверсі. Тедді має пройти повз нього, щоб спуститися вниз. Він міг би легко викинути малюнки, вийшовши зі своєї спальні.

Зіскакую з ліжка — добре, що я сплю в шортах для бігу й у футболці, — кулею вилітаю у двері й біжу через галявину. Трава досі волога від ранкової роси, і я ледь не падаю, огинаючи будинок. Вантажівка за три будинки, тож у мене є всього хвилина. Мчу до кінця під’їзної доріжки, куди Тед відносить сині контейнери кожного недільного вечора — один для металу й скла, а другий для паперу й картону. Зариваю руки глибоко всередину, між клаптиками набридливої реклами й рахунків за комунальні послуги, меню доставки страв з ресторану, виписок за кредитними картками і купи каталогів замовлень товарів поштою: Title Nine, Lands End, L.L.Bean, Vermont Country Store, які щодня приходять дюжинами.

Сміттєвоз проповзає повз, і худорлявий хлопчина в робочих рукавицях усміхається до мене. Навколо його біцепса обвивається татуювання дракона.

— Щось загубили?

— Ні, ні, — кажу йому. — Можете забирати.

Але він тягнеться до контейнера, і весь вміст останнього пересувається, відкриваючи величезну кулю по­жмаканого паперу — з тими ж дірочками на краях, що й на малюнках Тедді.

— Зачекайте!

Він простягає мені контейнер, щоб я взяла ту кулю, і я повертаюся з нею по під’їзній доріжці у свій котедж.

Зайшовши всередину, я кип’ячу воду, заварюю собі кухоль чаю і всідаюсь вивчати папери. Це трохи схоже на чищення цибулини. Аркушів усього дев’ять, і я долонею розгладжую всі пом’ятості. Кілька перших малюнків узагалі ні на що не схожі. Просто якісь карлючки. Але через кілька сторінок лінії стають чіткішими, виокремлюються численні деталі. Поліпшується композиція. З’являються світло й тіні. Це схоже на альбом замальовок для якоїсь дивної незакінченої роботи. Деякі сторінки вщерть заповнені малюнками, багато з яких недомальовані.