Приховані малюнки

— Це справді довга історія.

— А мені не треба нікуди йти.

— Я тебе попереджаю. Книгарня може зачинитись, перш ніж я закінчу.

— Починай із самого початку і не пропускай жодної деталі, — каже він. — Ніколи не знаєш, що може виявитись важливим.

Отож я розповідаю йому про свою співбесіду з Макс­веллами, про гостьовий котедж, про те, як ми з Тедді проводимо день. Описую еволюцію малюнків Тедді й дивні розмови, які відбуваються в його спальні. Переказую йому свої бесіди з Міці й Максвеллами. Я запитую, чи знає він історію про Енні Барретт, і він запевняє, що кожна дитина в Спрінґ-Бруці знає історію про Енні Барретт. Очевидно, що вона — такий собі місцевий бабай, який чигає на дітей, що вночі блукають лісом.

І після майже годинної розмови (а також після того, як його кузина спакувала свою гітару й пішла додому, після того, як усі навколишні столики спорожніли й у закладі залишились тільки ми з Адріаном і працівники кав’ярні, які витирають столи) я лізу в сумку й демонструю останнє відкриття — малюнки зі сміттєвого контейнера.

Адріан вражено гортає картинки.

— Ти кажеш, що їх намалював Тедді? П’ятирічний Тедді?

— Цей папір з блокнота для малювання Тедді. І мені чути, як він малює в спальні. Потім у нього всі пальці в графіті. Єдине, що спадає на думку, — це… Я стукаю по «Енциклопедії надприродних явищ». Може, він приймає чиїсь повідомлення. Може, це дух Енні Барретт.

— Ти думаєш, що Тедді одержимий?

— Ні. Це не те, що у фільмі «Екзорцист». Енні не намагається зруйнувати душу Тедді чи заволодіти його тілом. Вона просто хоче позичити його руку. Вона використовує її під час тихої години, коли він сам у спальні. А решту дня лишає його в спокої.

Я роблю паузу, щоб Адріан міг засміятися чи покепкувати з мене, але він нічого не каже, тож я далі викладаю свою гіпотезу:

— Енні Барретт — хороша художниця. Вона вже вміє малювати. Але це вперше вона малює чиєюсь рукою. Тож її перші спроби жахливі. Це просто карлючки. Але за кілька сторінок у неї вже виходить краще. Вона отримує контроль, уже видно більше деталей. З’являється текстура, світло, тінь. Вона опановує свій новий інструмент — руку Тедді.

— То як же ці сторінки опинились у смітті?

— Може, Аня їх туди поклала. А може, Тедді — не знаю. Він став дуже потайним щодо своїх малюнків.

Адріан знову передивляється картинки, цього разу вивчаючи їх ретельніше. Деякі малюнки перевертає догори дриґом, шукаючи в цих карлючках якийсь глибший сенс.

— Знаєш, що вони мені нагадують? Оті картинки-головоломки в журналі Highlights. Там, де художник ховає щось на задньому тлі. Наприклад, дах будинку — це насправді черевик, або піца, чи хокейна ключка, пам’ятаєш?

Я знаю, про які головоломки він говорить — ми з сестрою їх любили, — але мені здається, що ці малюнки набагато простіші. Я вказую на той, де жінка надривно кричить.

— Думаю, це автопортрет. Мабуть, Енні малює історію свого вбивства.

— Ну, є один простий спосіб це з’ясувати. Треба знайти фото реальної Енні Барретт. Порівняти її з жінкою на цьому малюнку. Подивитись, чи буде схожість.