Приховані малюнки

— Гм. Це дивно.

— Справді?

— Після всіх тих історій, які ти мені щойно розповіла? Не знаю.

Ми йдемо галявиною до котеджу, і Адріан чекає, поки я піднімаюсь сходами на ґанок. Сіпаю двері, але ті зачинені, тож дістаю ключі. Зараз я вдячна Керолайн за те, що вона наполягла, щоб я причепила Viper на зв’язку ключів.

— Може, я на хвилинку зазирну всередину. Ти не проти почекати?

— Без проблем.

Я відчиняю двері, простягаю руку всередину й клацаю вимикачем світла на ґанку. Точно, перегоріла лампочка. Але внутрішнє освітлення працює справно, все має такий самий вигляд, як і тоді, коли я виходила з дому. І на кухні, й у ванній. Я навіть стаю на коліна й зазираю під ліжко.

— Усе гаразд? — гукає Адріан.

Я виходжу надвір.

— Усе нормально. Мені просто потрібна нова лампочка.

Адріан обіцяє зателефонувати, коли матиме більше інформації про Енні Барретт. Я дивлюсь йому вслід і чекаю, поки він перетинає двір і заходить за ріг будинку, зникаючи з поля зору.

І коли я обертаюсь, щоб зайти в котедж, нога зачіпає неоковирну сіру каменюку завбільшки з тенісний м’яч. Дивлюсь униз і розумію, що стою на папері, на трьох аркушах паперу з обірваними краями, притиснутих каменем. Тримаючись спиною до котеджу, я нахиляюсь і піднімаю їх.

Потім заходжу всередину, замикаю двері, сідаю на край ліжка й один за одним перевертаю аркуші. Вони схожі на ті три малюнки, які Тед порвав на шматки, на ті три малюнки, котрі, як він заприсягнувся, я ніколи більше не мала побачити. Тільки тепер вони намальовані іншою рукою. Ці малюнки темніші, тут краще зображені деталі. На них пішло стільки грифелю й вугілля, що аркуші пожолобились і деформувались. Чоловік копає яму. Жінку тягнуть через ліс. І хтось дивиться вгору з дна дуже глибокої ями.

 

 

 

12

Наступного ранку я йду до великого будинку, а Тедді вже чекає мене біля розсувних скляних дверей, тримаючи маленький блокнот і олівець.

— Доброго ранку й ласкаво прошу до мого ресторану, — промовляє він. — Скільки буде людей на вашій вечірці?

— Тільки одна, месьє.