Приховані малюнки

22
18
20
22
24
26
28
30

«Доївши» сніданок, я оплачую уявний рахунок уявними грошима й запитую в Тедді, чим би йому хотілося зайнятися. Здогадуюсь, що в нього сьогодні й справді настрій до рольових ігор, бо він знову хоче грати в Зачарований ліс.

Ми йдемо Дорогою з жовтої цегли й Ущелиною Дракона аж до Королівської річки, а потім вилазимо на гілки Гігантської бобової стеблини, аж поки не опиняємось на висоті до трьох метрів над землею. В одній з гілок є невеликий отвір, і Тедді старанно складає туди невеличкі камінці й гострі палиці — арсенал зброї, на той випадок, якщо на нас коли-небудь нападуть гобліни.

— Гобліни не можуть лазити по деревах, бо в них занадто короткі руки, — пояснює Тедді. — Отож ми зможемо заховатись у цих гілках і кидати в них каміння.

Ми на весь ранок поринаємо в гру нескінченних відкриттів та імпровізацій. У Зачарованому лісі можливе все — жодних обмежень і заборон. Тедді зупиняється на березі Королівської річки й пропонує мені напитися з неї. Він запевняє, що ця річка має чарівні властивості, які допоможуть не потрапити в полон.

— У мене в котеджі цілий галон цієї води, — кажу йому. — Коли ми прийдемо додому, я з тобою поділюсь.

— Чудово! — вигукує він.

А потім далі скаче доріжкою, яка веде до наступного відкриття.

— Між іншим, — гукаю йому вслід. — Я знайшла малюнки, які ти мені залишив.

Тедді озирається і усміхається, чекаючи моїх по­яснень.

— Малюнки, які ти залишив у мене на ґанку.

— Про гоблінів?

— Ні, Тедді, малюнки про те, як закопують Аню. Вони справді гарно зроблені. Тобі хтось допомагав?

Тепер він явно збитий з пантелику, ніби я несподівано змінила правила гри, не попередивши його.

— Я більше не малюю Ані.

— Усе гаразд. Я не засмучена.

— Але я цього не робив.

— Ти залишив їх на моєму ґанку. Під каменем.

Він обурено розводить руками:

— А ми можемо грати в Зачарований ліс, як звичайно? Будь ласка! Мені не подобається по-новому.

— Звичайно.