— Ти казала його батькам?
— Що я їм скажу? «Мені здається, що ваш син одержимий духом Енні Барретт»? Я вже пробувала. Вони так розпсихувались.
— Але тепер усе по-іншому. У тебе є докази. Усі ці нові малюнки. Ти ж сама казала: Тедді не міг такого намалювати без сторонньої допомоги.
— Але я не можу довести, що це Аня йому допомагала. Я не можу довести, що вона прокрадається в мій котедж і залишає їх на холодильнику. Бо це якесь безглуздя.
— Це не означає, що це неправда.
— Ти не знаєш його батьків так, як знаю їх я. Вони мені не повірять. Треба копати далі, мені потрібен справжній доказ.
Ми п’ємо зельтерську воду і їмо попкорн для мікрохвильовки із однієї великої миски — найкраще, що я спромоглася приготувати нашвидкуруч. Мені незручно за таку свою гостинність, але Адріан, схоже, не звертає на це уваги. Він розповідає новини про публічну бібліотеку Спрінґ-Брука. Його мати почала прочісувати архіви, але поки нічого не знайшла.
— Вона каже, що теки в жахливому стані. Земельні акти. Старі газети. Усе переплутано. Вона думає, що їй знадобиться ще тиждень.
— Я не можу чекати наступного тижня, Адріане. Ця штука — дух чи привид, що воно там таке — проникає в мій котедж. Іноді вночі я відчуваю, що воно на мене дивиться.
— Що ти маєш на увазі?
Я ніколи не могла словами описати це невловиме відчуття десь на периферії уваги, яке іноді супроводжувалось тоненьким писком. Мені кортить розповісти про науковий експеримент у Пенсильванському університеті й запитати в Адріана, чи доводилось йому чути про такий термін, як «виявлення погляду». Але не хочу казати нічого, що б спрямувало розмову на моє минуле. Я й так уже занадто забрехалась; досі шукаю найкращого способу в усьому зізнатися.
— Є ідея, — каже він. — У моїх батьків є невеличка квартирка над гаражем. Зараз нею ніхто не користується. Ти б могла пожити в нас кілька днів. Працюватимеш тут, а житимеш у безпечному місці, поки ми не з’ясуємо, що відбувається.
Намагаюсь уявити, як я пояснюю ситуацію Максвеллам: кажу п’ятирічному Тедді, що переїжджаю, бо мені дуже страшно жити на їхньому подвір’ї.
— Я не переїду. Мене найняли доглядати за Тедді, і я житиму тут і доглядатиму за Тедді.
— Тоді дозволь мені тут залишитись.
— Ти жартуєш.
— Я ляжу в тебе на підлозі. Жодних дурниць — просто додатковий захід безпеки. — Дивлюсь на нього, і, хоч уже майже зовсім темно, я абсолютно впевнена, що він червоніє. — Якщо привид Енні Барретт проникне у твій котедж, він перечепиться об мене, розбудить — і тоді ми з нею разом побалакаємо.
— Ти з мене смієшся?
— Ні, Меллорі, я намагаюсь допомогти.
— Мені заборонено мати ночувальників. Це одне з правил внутрішнього розпорядку.