Потім його очі повертаються на місце.
Він дивиться на мене, блимає.
— Меллорі?
— Що ти робиш?
Він розуміє, що тримає олівець, і негайно кидає його.
— Не знаю.
— Ти малював, Тедді. Я бачила. Усе твоє тіло трусилося, наче в судомному нападі.
— Вибач…
— Не треба вибачень. Я -не серджуся.
У нього тремтить нижня губа.
— Я ж попросив вибачення!
— Просто скажи мені, що сталося!
Я розумію, що кричу, але нічого не можу із собою вдіяти. Я страшенно налякана тим, що тут бачу. На підлозі валяються два малюнки, а в альбомі — третій, незакінчений.
— Тедді, послухай мене. Хто ця дівчинка?
— Я не знаю.
— Це дочка Ані?
— Я не знаю!
— Чому ти все це малюєш?
— Я цього не робив, Меллорі, присягаюсь!
— Тоді чому це у твоїй кімнаті?