Детективи почекали, доки вона зникне, і ледве стримались, щоб не зареготати вголос.
- Мені здається, що місіс Джексон... - обережно почав Х’ю, та Джо його перебив:
- Тобі не здається, а так воно й є. Перед тим, як іти сюди, я дістав довідку: місіс Джексон лікувалася в
невропатолога. Та й зараз його відвідує.
- Ф’ю-у-уть!.. - стримано свиснув Х’ю. - Пацієнткам невропатологів завжди ввижається всіляка чортівня з
потойбічного світу!
- Можливо... - Джо помовчав, роззираючись. - До півночі ще залишилося п’ятнадцять хвилин, давай посидимо.
Детективи зайшли за кадоби з рослинами і сіли на грубезні дерев’яні стільці, теж імітовані під пеньки з
потрісканою, зарослою мохом корою. Звідти добре проглядався хол, а кадоби надійно маскували. У всьому
будинку, як і перше, стояла непорушна тиша, тільки ледь чутно лунало в пітьмі: цок-цок, цок-цок...
Інспектор вмостився зручніше і всміхнувся:
- Ну, ваша величність білий королю, будемо чекати.
Х’ю десь почув чи вичитав, що детектив - це шахова гра, у якій завжди беруть участь чорний король - злочинець
і білий король - сищик, чорна королева - підсобниця злочинця й біла - потерпіла. І часто користувався в розмові
цією термінологією.
- То кого будемо чекати, ваша величність: чорного короля чи такого ж кольору її величність?
- Чорну королеву, адже привід - жіночої статі.
- Чорну, то й чорну. - Х’ю випростав ноги, але відпочити не вдалося. Десь на другому поверсі почувся
невиразний шум, наче рипнули пружини, і все стихло. Джо не зводив погляду зі східців, що вели на другий поверх:
Майкл (якщо він тільки вдома і якщо все те, про що говорила місіс Джексон, правда) мусив от-от спуститися вниз.