Кримінальна служба! (На лацкані його піджака засвітився значок “КС”).
- Як ви посміли вдертися в моє житло?! - ніби пробудившись зі сну, вражено вигукнув Майкл. - Геть звідси! Мій
дім - моя фортеця!
- Перед законом і фортеці відчиняють брами! - жорстко сказав Х’ю. - Іменем закону я...
- Але Дженні не ваша, - відступаючи від інспектора, заволав Майкл. - Вона моя! Чуєте, моя! Я нікому її не
віддам, нікому! Тут немає ніякого криміналу!
- А це ми і хочемо з’ясувати, - озвався Джо, теж виходячи із засідки. - Спокійно, Майкле Джексоне, ми й справді
зайшли сюди іменем закону. Дженні ніхто в тебе не забере. Ми лише хочемо з’ясувати деякі обставини стосовно
жінки-привиду.
Але Майкл, не ззернувши на нього уваги, кинувся до жіночого силуету, що вже почав блякнути, розмиватися, як
тільки годинник відбив чверть на першу.
- Дженні, постривай, я ще не все сказав!
Та коли годинник відбив чверть і мелодійний переливчастий дзвін повільно розтанув у холі, жінка в ту ж мить
зникла.
- Дженні, приходь завтра! - кричав Майкл до світлої плями, що невблаганно танула посеред холу. - Я чекатиму
тебе завтра, чека-атиму-у ...
Та ось світла пляма згасла. З усіх кутків насувалась глуха пітьма (місяць, певно, зайшов за хмари), і вже ніщо
більше не нагадувало, що секунду тому тут було. Тільки м’яко гойдався сюди й туди маятник: цок-цок, цок-цок...
- От і все, - зітхнув Майкл.
Тим часом інспектор Х’ю увімкнув ліхтарик, поклав його на столик так, щоб вони утрьох опинилися у світлому