харчування. За місяць я впораюсь із романом, і ми тоді хіба ж так заживемо.
Джо дивився на неї підозріливо.
- Тисячу доларів я роздобула в професора Карла ван Гоффа, - відповіла вона на його німе запитання.
- Що-о??? - Він відступив від неї на крок. - У того, що...
- У того. - Дженні стомлено опустилася в крісло. - Я прийшла до нього в інститут і сказала: професоре, у мене є
лист, який ви колись писали моїй сестрі Дженні Стівенс. Якщо хочете його мати, дайте мені дві зелені кредитки з
цифрами п’ятсот на кожній.
- У тебе що, справді був лист ван Гоффа до Дженні Стівенс?
- Був. Чому ти так дивуєшся? Дженні ж моя сестра. І ми жили разом до її заміжжя. У мене й зосталося кілька її
листів від різних адресатів. У тім числі й лист від ван Гоффа. Професор не торгуючись витягнув тисячу доларів і
мовчки простягнув їх мені. Треба було більше вимагати, він би дав, - торохтіла Дженні. - Стривай, а ти чого так
насторожився?
У Джо й руки опустилися.
- Чому ти зі мною не порадилась? - запитав з гіркотою.
- Але торгувати листами покійної сестри - не вельми чиста справа, щоб іще й з тобою радитись.
- Ох, Дженні, Дженні, нічого ти не знаєш! - Він помовчав. - Скажи хоч, що було в тому листі?
Дженні подумала і розвела руками.
- Нічого особливого...
- Як - нічого особливого? - вигукнув він. - Чому ж тоді ван Гофф не торгуючись дав за нього тисячу?
- Не знаю, мабуть, тому, що він багатий. - І по хвилі додала: - Що для нього якась там тисяча? Крім того, він