сказав, що йому дорога пам’ять про мою покійну сестру.
- Він убив твою сестру і тепер замітає сліди!
- Але в тому листі не було нічого важливого, - розгубилася Дженні і далі говорила вже не зовсім упевнено. -
Звичайне залицяння дідугана, який закохався в молоду жінку. Клятви, ревнощі, обіцянки озолотити предмет свого
захоплення... В кінці, правда, була приписка...
- Про що? Якого вона змісту?
- Ну... що він, тобто ван Гофф, замовив для Дженні симпатичного маленького робота, який буде старанно
прислуговувати “божественній Дженні”. Тільки й того. А що таке? Чому ти на мене так дивишся?
- І ти продала цей лист?
- Як бачиш.
Джо забігав по кімнаті. - Той лист - то важливий доказ проти нього.
- Але ж якби я знала, - спохмурніла Дженні.
- Якби, якби! - не втримався Джо. - Треба було порадитись зі мною. Такий лист втрачено, такий лист!
- Я думала про одне: де дістати гроші, щоб нас не викинули з вілли, доки я перероблю роман.
- Та що тепер! - Джо сів на диван, але відразу ж і схопився. - Я розшукував сліди того дарунка, ну, сліди
маленького робота, якого професор подарував твоїй сестрі. То - троянський кінь... Чи то пак, коник. Коли б ти не
продала йому лист, то... А втім, що тепер! Хоча... - Він підійшов до неї впритул: - Це дуже важливо. Все пригадай і
скажи мені: він цікавився, чи в тебе ще є його листи до Дженні Стівенс? Тільки уважно пригадай свою розмову з
ним. Дуже уважно, вагу має кожна дрібничка.
Дженні подумала.