- Але з нею могло трапитись лихо. - Джо тіпало, як у пропасниці. - Біда! - майже закричав він у мікрофон. - Я не
можу вийти із своєї квартири без спеціального дозволу, а крім мене, більше ніхто їй не допоможе. Я прошу...
дозволити мені в даній ситуації вийти із зони ув’язнення, щоб...
- Номер 3542475! - продзвенів металевий голос. - Із зони ув’язнення ви вийдете через десять років. А дружину, -
в металевому голосі почулася насмішка, - дружину міцніше тримайте біля себе, щоб вона, бува, не втекла від вас
до іншого джентльмена!
Джо зв’язався з Кримінальною службою.
Вислухав у відповідь, що інспектор Кларнес все ще з відрядження не повернувся, і забігав по кімнаті в розпачі.
Лише великим зусиллям волі зумів себе взяти в руки, заспокоїтись, принаймні зовні, і заходився аналізувати
останній тиждень. Дженні пішла у видавництво, там їй сказали, що рукопис прочитали, що над ним іще треба
працювати. Та-ак... Дженні повернулась додому і заявила, що попри все вона допрацює роман і змусить видавців
його купити... Скінчилися гроші... І тоді Дженні взяла листа своєї покійної сестри і пішла до професора ван
Гоффа...
Пішла до професора ван Гоффа.
Стоп! Ось тут треба помізкувати. Замах на нього, Джорджа Лі, і зникнення Дженні Ленгдон- чи не одних це рук
справа? Вона продала лист і повернулась додому. Рада, щаслива, що вони можуть протриматись іще бодай
місяць... Та-ак... Професор не торгуючись заплатив їй тисячу за лист... Цікавився, чи в неї є ще його листи. Дженні
сказала, що немає... Повірив їй ван Гофф? Навряд. Той старий лис сам собі не вірить, не те що... Де мешкає
Дженні, аби не насторожити її, він не став питати, а... А просто його люди вислідили, куди, на чию віллу
повернулася Дженні і... і на другий день схопили її, як тільки вона вийшла з фортеці, у яку не долітають житейські