наймодерніших птахольотів, кілька шикарних вілл і так далі, і так далі.
Джо мовчки стояв посеред кімнати.
- Та скажи хоч слово! - накинулась на нього Дженні. - Стоїш, як води в рот набрав! Чому вони чужу халтуру
беруть, а мою не хочуть?
- Я ж тобі радив: твори казку. Казку, а не реальну правду.
- Але ж ти не виявився мільйонером, коли я тебе зустріла?
- Це в житті так, а в літературі, та ще в “рожевих” романах, завжди навпаки. Там кожний герой мусить мати
товстий гаман.
- Ще сказали: в романі занадто багато тяжкої боротьби за існування, нестатків, - далі скаржилась Дженні. - В
житті, мовляв, таке є, але не в “рожевих” романах. Крім того, сказали мені, мої герої аж надто розумні, а треба
простіше. Ніякої філософії. Ніяких роздумів про смисл життя і так далі. Тільки задоволення природних потреб. Та
ще секс.
Походила по кімнаті, трохи заспокоїлась, підняла з підлоги теку з рукописом, поклала її на стіл.
Тяжко зітхнувши, сама сіла.
Вставила чистий аркуш в машинку.
- Передрукую заново! - рішуче мовила. - Буду трудитися вдень і вночі. За п’ять-сім днів передрукую. Герой
виявиться мільйонером, напхаю побільше вигаданого щастя, рожевого благополуччя, всього того, чого й житті і
близько немає.
- Але ж ти надто стомлена.
- Витримаю! У мене просто немає іншого виходу!