бурі.
Тепер Джо майже не сумнівався, де зараз Дженні Ленгдон - його єдина радість. І заходився спокійно, з
холодною розсудливістю збиратися. Перш за все дістав із сейфа маленький пістолет, перевірив його і поклав до
кишені. Надів куленепробивну куртку і вийшов на веранду. До ангара з птахольотом - сто п’ятдесят кроків, А там
він у небі. Хай спробують перехопити. А потім... потім хай вважають це втечею і чим завгодно.
Зітхнувши, як перед стрибком у холодну воду. Джо рушив верандою. Але тільки-но встиг ступити третій крок,
як почувся металевий голос:
- Ув’язнений номер 3542475, ви зробили три кроки із зони ув’язнення. Четвертий крок буде вважаться втечею,
за яку ви понесете карну відповідальність!
Не слухаючи свого електронного охоронця, ув’язнений кинувся бігти.
- Увага!!! Вмикаю систему “Нуль”!!! - загаласував автомат.
- Вмикай! - крикнув на бігу втікач. - До ангара - сто п’ятдесят кроків, а там я в небі. І мені твоя система “Нуль”...
Зненацька почувся різкий, пронизливий сигнал такої сили, що втікач ледве не оглух. Але у відповідь він тільки
прискорив біг, гадаючи, що коли підніметься на птахольоті, то сигналу на землі чути не буде... Головне - добігти
до ангара.
Але добігти не встиг.
Сигнал - різкий і пронизливий - урвався раптово.
І тієї ж миті браслет на його руці обкрутився навколо своєї осі,, Джо відчув біль у руці. Укол? Ін’єкція?.. Ноги
враз зробилися ватяними, і втікач упав, як підкошений. Намагався звестися, але кволість вже почала сковувати
його тіло. І номер 3542475 зрозумів, що до ангара йому не дістатися. Електронний охоронець просто знищить його.