Де повзком, а де й спотикаючись на неслухняних ногах втікач повернувся назад, ледве діставшись квартири, впав у
передпокої і кілька хвилин лежав непритомний.
- Номер 3542475, ви повернулися в зону ув’язнення? - почувся металевий голос без будь-яких емоцій, тільки-но
він отямився. - Радимо вам більше не змушувати нас вдаватися до рішучих заходів. Попереджаємо: при повторній
спробі втекти із зони ув’язнення ви будете негайно знищені.
Лише через півгодини слабкість у всьому тілі нарешті почала зникати і втікач зміг звестися на ноги. Ясно,
електронний охоронець не випустить його живим із зони ув’язнення. Він і справді уб’є його на десятому чи
п’ятнадцятому кроці. І все. Лише прилетять полісмени і заберуть його труп, щоб скласти акт: в’язень номер
3542475 убитий при спробі втекти із зони ув’язнення.
То що ж робити? Може, повідомити у поліцію про свої підозріння щодо зникнення Дженні Ленгдон?.. Але тієї ж
миті прогнав ту думку - у професора ван Гоффа можуть бути свої люди в поліції. Ні, ризикувати не можна... А сам
крутив і крутив на руці браслет, все ще не полишаючи думки якимось способом його позбутися. Та все було
марно. У відчаї Джо схопив кухонний ніж і штрикнув ним у браслет.
“Не знімеш, - кинув він ніж. - Його можна позбутися лише... лише разом із рукою... Тільки разом із рукою...”
Він здригнувся і якусь мить наче прислухався до своєї думки: “Його можна позбутися лише разом із рукою”.
Потім погляд його, блукаючи по кімнаті, спинився на стіні, де висів мачете...
Наче в якомусь напівсні Джо зробив кілька кроків до стіни, зняв мачете, потримав його в руках, оглядаючи лезо
- воно було блискучим і гострим. А потім різко змахнув ним - засвистіла криця, розсікаючи повітря. Мачете
гострий, і вага його в руці відчувається. Зважуючи всі “за” і “проти”, номер 3542475 прийняв рішення, і неспокій,
що було полонив його, зник. Джо відчув холодну рішучість. Без Дженні йому не жити, надто довго, майже