півжиття, він її шукав, щоб так легко втратити.
Тому далі не вагався. Підійшов до відео, натис тумблер пам’яті зв’язку і сказав у мікрофон:
- Всім, хто мені подзвонить. Я лечу на віллу ван Гоффа рятувати мою Дженні.
Діяв обережно і тверезо.
Закотив рукав сорочки на лівій руці, взяв мачете в праву руку, ліву, з браслетом, поклав на стіл, примірився і,
розмахнувшись, з усієї сили на яку тільки був здатний, рубонув себе по руці.
Очей не заплющував, щоб не схибити.
В першу мить болю не відчув.
Різкий удар по руці (його аж хитнуло вперед), і відразу ж ніби гаряча, неймовірно гаряча блискавка оперезала
зап’ястя вище браслета, черконула руку, і вона разом з ненависним браслетом, відділившись, повільно (чомусь
здалося, що повільно) полетіла і з глухим стукотом впала у кутку.
Він з шумом випустив стримуване в грудях повітря: ху-у-ух...
І пошвидше сапнув нового повітря, бо здавалося, що йому хтось забив дух, і стало на мить страшно - що ж він
накоїв.
Все це відчув за якусь частку секунди, а тоді хлинула кров.
Кинувшись до аптечки, він джгутом, допомагаючи собі зубами, перетягнув руку, наклав спеціальний
біологічний бинт, зверху обгорнув ще одним бинтом, і кровотеча припинилася. Діяв наче в тумані, болю не
відчував, відрубану кисть руки з браслетом засунув у целофановий мішечок, і мішечок той поклав у холодильник.
Витер ганчіркою сліди крові на підлозі, оглянувся, чи все гаразд.
Коли вийшов з квартири, то акуратно зачинив за собою двері. Спустившись із веранди, кинувся бігцем до