тільки друзям. Друзям, а не ворогам. Сподіваюсь, що цього разу ви завітали до мене не лише для того, щоб
милуватися моїми чорними тюльпанами, такими рідкісними в нашому Місті.
Джо хитнувся і, щоб встояти, ширше розставив ноги.
- Що з вами - стурбовано вигукнув професор. - І що з вашою рукою? Ви її, здається, трохи підкоротили? Невже
задовга була, га?
- Про своє здоров’я, професоре, я розповім вам якось іншим разом. А зараз мене цікавить одне: де Дженні?
Хоча на рожевому обличчі професора і згущалися тіні, але говорив він спокійно, добре володіючи собою.
- Де Дженні, ви знаєте не гірше мене. Як у давнину казали: на тому світі. Які ще будуть запитання? Зізнаюсь, ви
вже мені добряче набридли, детективе.
- Я знаю, що Дженні Стівенс на тім світі. І втрапила вона туди не без вашої допомоги. Точніше, з допомогою
одного з ваших маленьких роботів.
- Навряд чи у вас знайдуться докази, детективе. А буйна фантазія ще ніколи і нікого не переконувала.
- Знайдуться чи ні - це інша річ. А зараз я повторюю своє запитання: де Дженні Ленгдон, сестра покійної Дженні
Стівенс, - у правій руці Джо тримав пістолет. - Не ворушіться, професоре. Не змушуйте мене вдаватися до
пострілу, він може виявитись для вас останнім. Найнятий вами убивця схибив, але я постараюсь не промахнутися.
Та спершу, щоб освіжити вашу пам’ять, нагадую: де Дженні Ленгдон, у якої ви купили за тисячу доларів свій лист
до Дженні Стівенс?
Професор мовчав, злегка ворушачи губами.
- Я бачу, що ви закохалися в неї, детективе?
- На цей раз ви чудово бачите, професоре. Так, Дженні мені дорога і... і тим гірше для вас, професоре, чи хто там