ви є насправді. Я зважусь на все, щоб врятувати дорогу мені людину. На все! - повторив він, зводячи пістолет. - У
мене обмаль часу на дискусії, ван Гофф з двома “ф” наприкінці. Або Дженні, або ваше життя, професоре!
Джо хитнувся.
- Вам погано? - вигукнув ван Гофф. - У вас н”а бинтах кров. Може, викликати “швидку допомогу”?
- Я безмежно зворушений вашим прагненням, професоре, мені допомогти. Скажу прямо: мені й справді погано, і
тому застерігаю - не тягніть час, ван Гофф! Як тільки я відчую, що можу знепритомніти, я знищу вас, професоре.
Знищу, бо іншого виходу в мене не буде. Інакше ви те саме зробите зі мною. То краще - я.
- Розумію вас і... і я згоден. Які ваші умови?
- Умов ніяких! Ведіть мене до Дженні.
- Гаразд, ідіть за мною.
- Одну хвилинку, - спинив його Джо. - Мушу вас застерегти, професоре: при першій же спробі напасти на мене я
всаджу у вас увесь свій заряд - десять куль. Половина з них - розривні. Уявляєте, що залишиться від вашого
омолодженого тіла? Більше того, якщо мені здасться, тільки здасться підозрілим який-небудь ваш рух, я натискую
на гашетку без застереження.
Ван Гофф скрива посміхнувся.
- Я постараюсь триматися надзвичайно делікатно,
- Ведіть мене, професоре!
І ван Гофф рушив оранжереєю, Джо за ним, тримаючи в руці пістолет із пальцем на гашетці.
З кожним кроком Джордж Лі відчував, як вогонь охоплює руку, а перед очима почали пурхати чорні метелики
над чорними тюльпанами. Невже і чорних метеликів вирощує професор?..