- Саме так! - вставив з темряви Х’ю.
- Не знаю... - Майкл знизав плечима. - Я думаю, тому, що вона - неземна. З іншого світу.
- Припустимо й це. Але чому вона з’являється лише в цьому холі? І лише рівно опівночі? І лише на чверть
години?
Джо крокував холом сюди й туди, то з’являючись у світлому колі ліхтаря, то зникаючи з нього, але, маючи
окуляри нічного бачення, навіть з пітьми уважно спостерігав за Майклом.
- Не знаю... - бурмотів Майкл. - Я думав над цим, та відповіді не знаходив. Але певний, що вона - неземна жінка.
Вона з іншої галактики.
- Гм... фантастикою захоплювався, старий?
- Було...
- Воно й видно. - Джо помовчав і зупинився так, щоб його лиця не видно було, але щоб він сам добре бачив
Майкла. - Як і коли ти вперше побачив Дженні, будемо так називати привид?
- Одного разу я прокинувся за три хвилини до дванадцятої ночі. Мені захотілося пити, і я спустився вниз... Коли
йшов холом, годинник саме пробив північ, і тут я побачив незвичайну жінку. В першу мить подумав, що я сплю.
- І відтоді ти щоночі ходиш до неї на побачення?
- Так, без неї я вже не можу. Мені здається, що знаю її давно, все своє життя.
- До речі, хто тобі сказав, що її звати Дженні? - запитав із пітьми інспектор Кларнес.
- Вона сама мені про це сказала.
- Але ж ти щойно запевняв, мене, що вона ніколи з тобою не говорить! - вигукнув Джо.
- Дженні сказала мені про це уві сні.