Звівшись, сів.
Над ним стояв робот з піднятою рукою.
“Не міг же ти, чортова залізяко, сам себе відремонтувати. Виходить, той неввічливий джентльмен ховався
навпроти тебе”.
Сперея руками об підлогу й відчув під руками щось згусле й липке. Кров? Ще раз помацав свою потилицю, вона
була сухою - удар завдано чимось тупим, отже, кров чужа.
Помацав навколо себе.
Людина.
Відсмикнув руку. Труп уже закляклий, очевидно, агента вбили ще до того, як Джо зайшов у хол. Так ось чому
були відчинені двері!
Якусь мить прислухався, як у потилиці боляче пульсує кров, і нараз збагнув: у холі не чути цокання годинника!
Повернув голову до східців, що вели на другий поверх, - так і є. Ніша порожня.
Схопившись, Джо одним стрибком вилетів у коридор, котрий був чимось освітлений. Він біг, як у тунелі, не
розуміючи, звідки таке дивне світло. Нарешті збагнув - місячне. Він біг коридором і дивувався - такого яскравого
місячного світла вже не бачив давно. Коли вискочив з вілли, вгледів, що в дворі промайнули дві чорні постаті.
Якраз тієї миті місяць пірнув за хмари, і двір наче накрило чорним крилом.
- Сті-ійте-е!!! - крикнув Джо, ще гаразд не знаючи, як буде діяти. - Всім ні з місця! Кримінальна служба! Ви
оточені! (Іноді це діяло, і грабіжники, особливо недосвідчені, в паніці здавалися, гадаючи, що й справді оточені).
Та дві тіні чи то не почули його крику, чи, може, не звернули на нього уваги, а тільки притьмом вскочили в
кабіну птахольоту. Забриніли, натягуючись, ланцюги, годинник підстрибнув і почав підніматися, похитуючись з