Тягар пристрастей людських

49

Історія, яка поступово відкрилася Філіпу, була жахлива. Студентки «Амітрано» ображалися, що Фанні Прайс ніколи не ходила на їхні веселі посиденьки у ресторані, але причина виявилася найпростішою: дівчині заважала страшна бідність. Кері пригадав, як вони вперше пообідали разом, коли він тільки-но приїхав до Парижа, та її звірячий апетит, який здався таким огидним: тепер він розумів, що вона так накинулася на їжу, бо помирала з голоду. Concierge розповів, чим харчувалася Фанні. Щодня їй залишали пляшку молока, до якого вона купувала окраєць хліба: половину молока та хліба дівчина з’їдала ополудні, приходячи зі школи, а другу залишала собі на вечерю. І так щодня. Філіп із болем думав, що їй довелося пережити. Вона ніколи нікому не казала, що вбогіша за решту студентів, але, вочевидь, витратила всі гроші й більше не могла відвідувати студію. У її невеличкій кімнатці майже не було меблів і, крім потертої коричневої сукні, яку вона завжди носила, не виявилося жодного одягу. Філіп шукав серед її речей адресу якихось друзів, яким можна було написати, але знайшов лише клаптик паперу, на якому безліч разів було написано його ім’я. Цей папірець вразив хлопця. Виявляється, вона справді кохала його. Філіп подумав про виснажене тіло в коричневій сукні, що звисало з цвяха у стелі, і здригнувся. Якщо він був їй небайдужий, чому Фанні не дозволила йому допомогти? Він залюбки зробив би все, що міг. Хлопець страждав від докорів сумління, адже відмовлявся помічати, що дівчина якось особливо ставиться до нього, а тепер слова в її листі звучали жахливо зворушливо: «Думка про те, що хтось, крім вас, торкатиметься мене, нестерпна».

Кінець кінцем Філіп знайшов листа, підписаного «Твій люблячий брат Альберт». Він надійшов кілька тижнів тому з якогось місця поблизу Сарбітона, і в ньому брат відмовлявся позичити Фанні п’ять фунтів. У нього дружина та сім’я, про яку необхідно піклуватися, він не має права легковажно позичати гроші та радить сестрі повернутися до Лондона і спробувати якось влаштуватися. Філіп надіслав Альбертові Прайсу телеграму й незабаром отримав відповідь:

«Глибоко засмучений. Незручно покинути справи. Необхідно бути? Прайс».

Філіп надіслав стисле підтвердження, і наступного дня у його студії з’явився незнайомець.

— Мене звуть Прайс, — повідомив він, коли Філіп відчинив двері.

Це був пересічний чоловік у чорному капелюсі-котелку з чорною стрічкою; виглядав він так само незграбно, як Фанні; мав вуса, що стирчали наче стерня, і розмовляв на кокні. Філіп запросив його всередину і, поки хлопець розповідав подробиці трагедії та звітував про зроблене, чоловік нишком розглядав студію.

— Я ж не мушу її бачити, правда? — запитав Альберт Прайс. — Нерви в мене не надто міцні, і я засмучуюся через кожну дрібницю.

Чоловік розговорився. Він мав крамничку з гумовими виробами, дружину та трьох дітей. Фанні працювала гувернанткою, і він ніяк не міг збагнути, чому їй раптом заманулося їхати в Париж.

— Ми з місіс Прайс казали їй, що Париж — невдале місце для дівчини. І мистецтвом грошей не заробиш, так було завжди.

Було ясно як божий день, що вони з сестрою не надто приятелювали, і містер Прайс вважав її самогубство останньою неприємністю, яку вона йому влаштувала. Йому не подобалася думка, що вкоротити собі віку дівчину змусила бідність — це могло зганьбити родину. Він схилявся до версії, що в сестри була якась поважніша причина.

— Може, вона злигалася з яким-с чоловіком, чи нє? Ви ж знаєте, про що я, Париж і всяке таке. Може, вона зробила це, щоб не зганьбитися?

Філіп відчув, як червоніє, і подумки вилаяв свою слабкість. Гострі очиці містера Прайса, схоже, підозрювали, що він щось недоговорює.

— Я переконаний, що ваша сестра була абсолютною праведницею, — уїдливо озвався він. — Вона наклала на себе руки через голод.

— Ну, не файно так робить зі своєю сім’єю, містер Кері. Могла просто написать мені. Я б не дав своїй сестрі голодувать.

Філіп дізнався його адресу, прочитавши листа, в якому він відмовлявся позичити Фанні грошей, але тільки здвигнув плечима: не було сенсу звинувачувати Прайса. Він ненавидів цього невисокого чоловічка і мріяв швидше попрощатися з ним. Альберт Прайс теж хотів вирішити всі справи якомога скоріше і повернутися до Лондона. Вони пішли до крихітної кімнатки, де жила бідолашна Фанні. Її брат оглянув картини та меблі.

— Не прикидатимуси, наче петраю в мистецтві, — сказав він. — Надіюся, за картини заплатять пару копійок, чи нє?

— Ні, — відрубав Філіп.

— Меблі не коштують і десяти шилінгів.

Альберт Прайс не розмовляв французькою, і владнати всі справи довелося Філіпу. Йому здавалося, що ніколи не вдасться поховати це бідолашне тіло під землею: документи слід було зібрати в одному місці, а підписати в іншому; необхідно було обійти цілу низку чиновників. Три дні Філіп займався похороном із ранку аж до ночі. Урешті-решт вони з Альбертом Прайсом провели катафалк на цвинтар Монпарнасу.