— Однак, намагаючись передати це, ви стаєте занадто буквальним, — увірвав його Лоусон. — Якби я міг написати людину так, як це робить Мане! І нехай усі її душевні наміри летять під три чорти.
— Було б чудово, якби ви могли перемогти Мане на його власному полі, але вам до нього далеко. Не можна шукати натхнення в позавчорашньому дні; його вже висмоктали сповна. Слід повернутися в минуле. Побачивши роботи Ель Греко, я зрозумів, що портрет може дати значно більше, ніж ми гадали.
— Але це лише поверне нас до Раскіна! — загорлав Лоусон.
— Ні… Розумієте, Раскін переймався мораллю, а мені на неї начхати: дидактика нічого не варта, етика і таке інше, суть лише в пристрасті та емоціях. Найвидатніші портретисти — Рембрандт і Ель Греко — малювали одночасно людину і її душевні наміри; а другорядні художники обмежуються тільки людиною. Конвалія буде прекрасною, навіть утративши свій аромат, але завдяки йому її краса досконаліша. Ця картина, — Клаттон вказав на роботу Лоусона, — ну, намальовано все правильно, й обличчя добре пропрацьоване, але це так буденно; її слід було намалювати і пропрацювати обличчя так, аби глядач здогадався: ця дівчина — вошива хвойда. Точність — це чудово, однак Ель Греко намалював людей заввишки вісім фунтів, адже хотів передати щось таке, що не вдавалося зобразити інакше.
— До дідька вашого Ель Греко! — кинув Лоусон. — Який зміст пережовувати його картини, якщо ми не можемо їх побачити?
Клаттон здвигнув плечима, мовчки підпалив цигарку і вийшов. Філіп і Лоусон перезирнулися.
— У його словах є якась правда, — погодився Філіп.
Лоусон похмуро тупився у свою картину.
— А як, чорт забирай, передати душевні наміри, якщо не малювати те, що ти бачиш?
Приблизно у цей самий час у Філіпа з’явився новий друг. Щопонеділка зранку у школі збиралися натурники, й одного з них запрошували позувати цього тижня. Якось раз натурником вибрали юнака, котрий, вочевидь, не займався цим професійно. Те, як він поводився, привернуло Філіпову увагу: вийшовши на підвищення, він міцно сперся на обидві ноги, розправив плечі, зчепив руки й різко виставив уперед голову. Ця поза підкреслювала гарну фігуру: на тілі юнака не було жодної краплі жиру, а м’язи випиналися так, наче були вилиті зі сталі. Натурник мав коротко підстрижену голову правильної форми, недовгу борідку, великі темні очі й густі брови. Він не змінював пози протягом кількох годин, і не схоже було, що стомився. На його обличчі злилися сором’язливість і рішучість. Його палка енергія розбурхала Філіпову романтичну уяву, і після сеансу, побачивши юнака в одязі, Кері подумав, що він наче вбраний у лахміття король. Натурник був небагатослівний, але за кілька днів місіс Оттер пояснила, що він іспанець і ніколи раніше не позував.
— Підозрюю, що йому довелося голодувати, — припустив Філіп.
— Ви помітили його костюм? Досить акуратний і пристойний, хіба ні?
Так склалося, що Поттер, один із тих американців, що навчалися в «Амітрано», збирався на кілька місяців до Італії й запропонував Філіпові свою студію. Той зрадів, бо Лоусонові зверхні поради йому вже трохи набридли і хотілося побути на самоті. Наприкінці тижня Кері підійшов до натурника і, вдаючи, що не встиг завершити малюнок, поцікавився, чи не погодиться той попрацювати один день у нього в студії.
— Я не натурник, — озвався іспанець. — Наступного тижня у мене є інші справи.
— Ходімо пообідаємо разом і домовимося, — запропонував Філіп і, побачивши, що співрозмовник вагається, додав: — Обід зі мною навряд чи вам нашкодить.
Здвигнувши плечима, натурник погодився, і хлопці вирушили до
— Але чому вам заманулося малювати саме мене? — здивувався іспанець.
Філіп відповів, що його зацікавила голова юнака і, схоже, у нього може вийти непоганий портрет.
— Я не маю на це часу. Мені шкода кожної поцупленої у письменництва хвилини.
— Але ви потрібні мені тільки після обіду. Зранку я займаюся в шкільній студії. Зрештою, краще позувати для мене, ніж перекладати юридичні документи.