Ганнібал

— Твою пошту моніторять не просто так. У них є на те судова постанова, яку тримають десь під замком. Поки що за нами ніхто не слідкує — таке ми помітили б, — сказала Арделія. — Я б не стала виключати можливості, що ті сучі діти знатимуть про його приїзд, але нічого тобі не скажуть. Будь завтра обережною.

— Містер Кроуфорд нас би повідомив. У них не вийде провернути серйозну операцію з Лектером, не залучивши до справи Кроуфорда.

— Забудь про Джека Кроуфорда, Старлінг. У тебе сліпа пляма в цій ділянці. Що, як на тебе вже нагострили зуби? За те, що говориш багато зайвого, що не дала Крендлерові залізти тобі під спідницю? Що, як хтось хоче тебе знищити? Ого, а тепер я вже серйозно переживаю за свого інформатора.

— Ми можемо щось зробити для поштаря? Повинні щось зробити?

— А ти думаєш, хто приходить на обід?

— Молодець, Арделіє!.. Стривай хвилиночку, я гадала, що це я приходжу на обід.

— Можеш узяти з собою додому пару шматочків.

— Дяки.

— На здоров’я, дівчинко. Мені тільки в радість.

Розділ 47

Колись давно, ще в дитинстві, Старлінг переїхала з дощаного будинку, що стогнав під вітром, до міцної будівлі з червоної цегли — лютеранського притулку.

У тому ветхому сімейному гніздечку в далекому дитинстві була тепла кухня, де вона їла зі своїм батьком апельсини. Але смерть знає, де стоять ці маленькі будиночки, у яких мешкають люди, що виконують небезпечну роботу за малі гроші. Батько поїхав із того будинку своїм пікапом на нічне патрулювання, де його й убили.

Старлінг виїхала з будинку прийомної родини на кобилі, яку тримали на забій, поки в сараї на фермі різали ягнят, і знайшла собі прихисток у лютеранському притулку. Відтоді державні заклади, великі й міцні, дарували їй відчуття безпеки. Може, у лютеранському притулку бракувало тепла й апельсинів і аж ніяк не бракувало Ісуса, проте там існували чіткі правила, і якщо ти їх розумієш, усе гаразд.

Доки йшлося про неупереджену оцінку її роботи, доки вона вправлялася зі службовими завданнями, Старлінг почувалася в безпеці. Але їй бракувало хисту до відомчої етики.

Тепер, коли вона рано-вранці вибралася зі свого старого «мустанга», високі мури Куантіко вже не здавалися великим цегляним нутром, що колись дарувало їй прихисток. Навіть сам вхід до будівлі був наче викривлений у неспокійному повітрі, що вирувало над паркінгом.

Вона хотіла побачитися з Джеком Кроуфордом, проте часу не було. На Алеї Гоґана мала розпочатися зйомка, щойно з-за обрію встане сонце.

Розслідування бійні на «Фелічіані» вимагало відтворення подій, що фіксуватиметься на плівку, і знімальним майданчиком мала бути Алея Гоґана в Куантіко. Треба було врахувати кожен постріл, кожну траєкторію.

Старлінг довелося грати саму себе. Фургон для стеження також був автентичним, свіжі дірки від куль замазали мастикою, та ще не встигли пофарбувати. Знов і знов вони вибігали зі старого фургона, знов і знов агент, який грав Джона Бріґема, падав долілиць, а той, що грав Бьорка, судомився на землі. Цей процес, під час якого використовувались гучні холості набої, витиснув із неї останні соки.

Закінчили вони вже по обіді.

Старлінг зняла SWATівську амуніцію й пішла в кабінет до Джека Кроуфорда.