Ганнібал

Тепер вона знову називала його містером Кроуфордом, а він здавався все більш віддаленим і невловимим.

— Хочете алка-зельтцеру, Старлінг? — спитав він, коли побачив її у дверях кабінету.

Протягом дня Кроуфорд приймав цілу низку патентованих ліків. А ще приймав «Ґінкґо білоба», «Соу Палметто», «Сент-Джонс вотр»[103] і дитячий аспірин. Пив ліки з долоні в певному порядку, закидаючи назад голову, наче ковтав чарочку спиртного.

Протягом кількох останніх тижнів він став знімати на роботі піджак від костюма та вдягати светр, який йому сплела покійна дружина Белла. Тепер він здавався набагато старшим за батька Старлінг — такого, яким вона його запам’ятала.

— Містере Кроуфорд, мою кореспонденцію хтось розкриває. І в них це не дуже добре виходить. Таке враження, наче клейстер розпарюють над чайником.

— За вашою поштою стежать відтоді, як вам написав Лектер.

— Тоді вони просто продивлялися посилки на флуороскопі. То нічого, але ж я розбираюся в особистій кореспонденції. Ніхто мені нічого про це не казав.

— То не наш ВПВ.

— І не Помічник Доґ[104], містере Кроуфорд. Це якесь велике цабе, що має повноваження видати секретний дозвіл на перегляд кореспонденції згідно з Третім розділом.

— Але схоже на те, що листи відкриває аматор?

Старлінг мовчала, поки він не продовжив:

— Сподіваюся, ви дізналися про це саме з недбало розкритих конвертів, так, Старлінг?

— Так, сер.

Кроуфорд підібгав губи й кивнув.

— Я цим займуся, — мовив він, перебираючи у верхній шухляді робочого стола пляшечки з патентованими ліками. — Переговорю з Карлом Ширмером з міністерства юстиції, якось вирішимо це питання.

Ширмер також добував на посаді останні дні. Циганська пошта донесла, що він мав вийти на пенсію наприкінці року — усі поплічники Кроуфорда вже виходили на пенсію.

— Дякую, сер.

— Є якісь таланти на поліцейських курсах? Відділу кадрів варто мати когось на увазі?

— Про криміналістичну лабораторію нічого не можу сказати — вони соромляться розбирати зі мною злочини на сексуальному підґрунті. Є парочка пристойних стрільців.

— Таких у нас по зав’язку, — мовив Кроуфорд і швидко додав: — Я не про вас.