Ганнібал

— Не хвилюйтеся, пані Беннінг, ми з вами чудово порозуміємось. Бачите, обидві стріли жовті. Арбалетний болт жовтий, бо хтось пофарбував його від руки, непогано, але помітні сліди від пензлика. Погляньте сюди, на що схожа он та цяточка під шаром фарби?

— Може, волосина з пензлика?

— Може. Але подивіться, як вона загинається з одного боку, а з іншого є маленька цибулинка. Що, як це вія?

— Якщо зберігся фолікул…

— Правильно.

— Слухайте, я можу провести ПЛР-КТП за трьома кольорами відразу, на гелі буде видно доріжки по три фрагменти ДНК на кожній. Для суду потрібно тринадцять фрагментів, але за пару днів ми зможемо визначити напевне, чи це він.

— Пані Беннінг, я знала, що ви мені допоможете.

— Ви Старлінг. Тобто спеціальний агент Старлінг. Я не хотіла вам грубіянити, але копи постійно присилають нам речові докази в дуже поганому стані… до вас це не має ніякого стосунку.

— Знаю.

— Я гадала, що ви старша. Усі дівчата… жінки про вас знають, тобто всі знають, але для нас ви… для нас ви особливі, — сказала А. Беннінг, відводячи погляд, а тоді підняла вгору товстенький великий палець. — Успіху вам із Чужим. Сподіваюсь, ви не проти цього вислову.

Розділ 60

Мажордом Мейсона Верджера, Корделл, був великим чоловіком із крупними рисами обличчя, і його навіть можна було би вважати красивим, якби вираз того лиця був трохи жвавішим. Віку він мав тридцять сім років, а ще йому було довічно заборонено працювати в медичній сфері у Швейцарії або ж обіймати посади, які вимагають тісного контакту з дітьми.

Мейсон платив Корделлу велику зарплату, аби той порядкував у його крилі, а також слідкував за доглядом і їжею. Він з’ясував, що Корделл цілком надійний та здатний на все. Корделл був свідком багатьох жорстоких моментів, коли спостерігав через монітори бесіди Мейсона з маленькими дітьми, які будь-кого іншого довели б до сліз чи гніву.

Сьогодні Корделл переймався єдиною річчю, що була для нього святою, — грошима.

Він, як завжди, двічі постукав у двері й зайшов до Мейсона в кімнату. Там було абсолютно темно, за винятком тьмяного сяйва від акваріума. Вугор відчув його присутність і з надією виплив зі своєї нори.

— Містере Верджер?

За мить Мейсон прокинувся.

— Мені треба дещо вам сказати, цього тижня я повинен здійснити додаткову виплату в Балтиморі, тій самій людині, про яку ми говорили раніше. Ніякої нагальності тут немає, але обачність не завадить. Той чорний хлопчик Франклін наївся щурячої отрути і на початку тижня перебував у критичному стані. Сказав своїй прийомній матері, що саме з вашої подачі мусив отруїти кішку, аби поліція її не катувала. Тож він віддав кішку сусідам і сам прийняв отруту.

— Це абсурд, — відповів Мейсон. — Я не маю до цього ніякого стосунку.

— Звісно, що абсурд, містере Верджер.