Ганнібал

— Спеціальний агенте Старлінг, добре, що сьогодні з вас не взяли присягу… — почав Крендлер.

— То хай візьмуть. І з вас теж.

— Хочу вас запевнити, що в разі, коли доказів бракуватиме, вас мають поновити на посаді зі збереженням усіх прав і обов’язків, — якнайлагідніше мовив Крендлер. — А поки ви отримуватимете виплати й маєте право користуватися страховкою, у тому числі медичною. Адміністративна відпустка — це ще не покарання, агенте Старлінг, проведіть її з користю. Власне, у відставці з’явиться можливість вивести зі щоки отой бруд, я певен, що медична…

Останнє речення він промовив змовницьким тоном, але Старлінг перервала:

— Це не бруд. Це порох. Не дивно, що ви не розпізнали.

Пристав уже чекав, простягнувши до неї руку.

— Мені шкода, Старлінг, — сказав Клінт Персалл, тримаючи в обох руках усе її бойове спорядження.

Вона поглянула на нього й відвела очі. Пол Крендлер посувався до неї, поки інші чоловіки чекали, щоб дипломат Монтенеґро першим вийшов із кімнати. Крендлер почав щось сичати крізь зуби, готовий вимовити: «Старлінг, ти така стара, що можеш…»

— Перепрошую.

Це був Монтенеґро. У дверях високий дипломат розвернувся й підійшов до Старлінг.

— Перепрошую, — знову сказав Монтенеґро, дивлячись в обличчя Крендлерові, доки той, скривившись, не пішов.

— Мені шкода, що з вами так сталося, — сказав він. — Сподіваюся, ви не винні. Обіцяю, що натисну на Квестуру у Флоренції, аби вони з’ясували, як за цю inserzione[126], це оголошення, заплатили в «La Nazione». Якщо вам спаде на думку… якась інформація, яку я можу дістати в Італії у своїй сфері діяльності, прошу, повідомте мене, і я наполягатиму на розслідуванні.

Монтенеґро дав їй візитку, маленьку й цупку, з рельєфними надписами, і, здавалося, не помітив простягнутої руки Крендлера, коли виходив з кімнати.

Репортери, яких запустили крізь головний вхід на прийдешню ювілейну церемонію, роїлись у внутрішньому подвір’ї. І декотрі знали, кого виглядати.

— Ви обов’язково маєте тримати мене під лікоть? — спитала Старлінг у пристава.

— Ні, мем, не маю, — відповів він і став прокладати їй шлях крізь штангові мікрофони й гучні питання.

Очевидно, що Каскад цього разу знав, у чому річ. Він горлав до неї: «Правда, що вас усунули від справи доктора Лектера? Як гадаєте, чи вам висунуть кримінальне обвинувачення? Що ви скажете на вимоги італійців?»

У гаражі Старлінг віддала захисний жилет, шолом, рушницю й запасний револьвер. Пристав чекав, поки вона розрядила маленький револьвер і протерла його промасленою ганчіркою.

— Я бачив вас на стрільбищах у Куантіко, агенте Старлінг, — сказав він. — Я й сам дійшов до чвертьфіналу серед приставів. Протру ваш сорок п’ятий перед тим, як ми його здамо.

— Дякую, приставе.