Поки балакали, вантаж уже склали в бусик. Він здавав назад, неквапом розвертався. Запускав двигун і Жора.
9
Поки верталися назад на головну трасу, Чотар остаточно оговтався, опанував себе.
Потрібна людина чекала в місці, визначеному заздалегідь.
Єдине – визначалося воно з урахуванням Піщаного. Припустивши, що вони їхатимуть звідти, Вадим танцював від іншого повороту. Пояснив це Ярмолюку, той лише знизав плечима.
– Твої косяки. Нічого тут не вдію.
– Поїхали в той бік. Усе одно інакше не вийде.
– Та ради Бога! Яка проблема.
Невеличкий конвой розтягнувся трасою. У цей час машин майже не було. Вадим намагався пильнувати час, але його попередні розрахунки все одно полетіли шкереберть. Довелося покластися на супутників та водночас повністю віддатися на їхню волю.
Тому не зрозумів, коли саме конвой опинився на місці.
– Маякнути треба, – мовив Вадим. – Моя мобілка у твого Жори.
Ярмолюк мовчки простягнув свій телефон.
Чотар набрав із пам’яті. Перейнявся трохи, що напарник не відповість, побачивши чужий номер. Але той відгукнувся, довелося лиш довше почекати.
– Це я. Затрималися, та плани не міняються, – сказав Вадим скоромовкою.
– Бачу, – почулося в слухавці. – Забагато вас. Помітний колектив.
Начальник поліції легко забрав у Чотаря мобільник.
– Слухай сюди. Ви обоє вже так заморочили мені яйця, що вони пищать і терплять із останніх сил. Тому не викаблучуйся. Роби, як домовилися. Бо все це мені давно не подобається.
– Щось ти сердитий дуже, дядьку.
– Це я ще не сердитий, – кинув він у слухавку. – Я тебе не бачу. Виходь і веди, куди треба. На зв’язку я постійно. Гляди, без фокусів.
Перервавши розмову, Ярмолюк тут же передзвонив комусь, дав команду:
ebooksa