Темні таємниці

– Вилазьте, покажу.

Ольга відчепила пасок, вийшла. Тут же атакувала хмара комарів, вона замахала руками, скрикнула гидливо – кілька комах миттю залетіли до рота, Ольга закашлялася, сплюнула.

– Нам точно сюди?

– Усім сюди, – тепер у голосі таксиста чулися загадкові нотки. – Он там, дивіться прямо.

Ольга розігнала комах, пригледілася. Справді, попереду, у гущавині, виднілися обриси будинку. Нічого не розуміючи, озирнулася.

І здригнулася: не почула, як Павло наблизився впритул.

Рухався швидко й тихо, мов лісовий хижак на полюванні.

Зустрілася з ним поглядом.

Хижим.

Від раптового нападу ухилитися не встигла.

Короткий різкий біль – насунулася темрява.

5

Видихнути Чотар зміг лише глибоко по обіді.

Лиш тепер відчув на власній шкурі, як воно – бути важливим свідком у великій кримінальній справі. Причому він не просто когось чи щось там бачив або почув. Брав активну участь у викритті й затриманні групи злочинців, очолюваної високим чином, начальником поліції. До того ж треба було детально в різних кабінетах та різним людям пояснювати, за яких обставин він, звільнений із органів через стан здоров’я пенсіонер, опинився в центрі секретної операції. Ще й залучив до реалізації власних планів рідного батька, теж пенсіонера, тільки значно старшого за віком.

Від ходіння з кабінету в кабінет, переказування тих самих фактів та, що найгірше, власноручного писання пояснень, які потім підшиють до матеріалів справи, Вадимові паморочилося в голові. Та ще більше нудило від розуміння: на цьому не кінець, тягатимуть і далі. Як почнеться суд, викличуть свідком. Не те, щоб Чотар був проти виведення на чисту воду чергового «перевертня в погонах». Просто саме зараз як ніколи гостро зрозумів: уліз не в своє.

Зникла Яна Барва хвилювала його значно більше.

І маєте парадокс: вліз у це, бо думав – знайде й врятує дівчину, допоможе Ользі, яка на межі зриву. Повернулося ж усе так, що змушений був залишити її саму, не рухати справу, за яку взявся, а мандрувати по кабінетах обласної поліцейської управи.

За першої ж нагоди заявив: зайнятий пошуком зниклої безвісти Яни на прохання її матері. Натякнув – поліція все ж могла б долучитися. І почув цілком прогнозовану відповідь: порушувати кримінальну справу нема підстав, бо в тому, що повнолітня особа не дає про себе знати родичам, нема складу злочину. Пораненою чи, не дай Боже, мертвою Яну Барву ніхто не бачив. І, до речі, сам Чотар підтверджує: є свідки, котрі твердять: дівчина була живою й пішла зі своїм другом у невідомому напрямку. Те, що друга знайшли мертвим, ще нічого не означає.

Глухий номер.

Коли нарешті Вадим вийшов на свіже повітря й пошкутильгав до найближчого скверу, на вільну лавку, уперше за багато років закортіло випити не сто грамів, а склянку горілки, закуривши це діло цигаркою без фільтру. Так зробив, коли його, скаліченого, видряпали з бандитського полону. Тоді міцний алкоголь не взяв, зачепило лише після другої порції. На очах у рятівників за п’ятнадцять хвилин видудлив у три підходи півлітровку, викурив шість цигарок, аж потому біль притлумився і він дозволив везти себе в лікарню.