Підняти вітрила!

— Саме так. А капітана почастував сигарою, скачавши, що вона не знати з якого дорогого тютюну. Тепер ясно, що цей святий тютюн, який так гарно пахне, наморочить голову. Кір Яні поласився, а за чверть години вже лежав на палубі з виряченими очима… Ми кинулись допомогти йому. А коли отямились, то побачили, що п"ять розбійників уже вискочили через парапет, ніби u води вродилися… У тебе ні рушниці, ні ножа, а вони — кожен з ятаганом. Бідолашний Маруліс схопив багор і почав битися з ними, поки й побив його на друзки, н тоді вони ввігнали в нього ятагани.

— Тепер вони розплатяться й за нього, і за інших усіх, кого вбили! — сказав Герасім.

Пірати завовтузились. Немічний витріщив очі й почав гикати.

Раптом Негріле, який весь час крутився біля них, показуючи зуби, прищулив вуха до люка й почав тихенько гарчати.

— Е-е, а там хто? — спитав Герасім.

Чорнявий чоловік з гачкуватим носом, з стомленими очима, в яких угадувалась хитрість, заплутався в чорній свиті, прошитій витертими срібними нитками, намагаючись вийти з трюму.

— А хай тобі біс! — вигукнув Хараламб, теж здивовано витріщивши на нього очі. — Аби не борода, я сказав би, що це пан Акоп!

— Акоп з базару? — швидко спитав незнайомець, опинившись нарешті на палубі. — Ви знаєте Акопа? Я його брат, Гаїк.

Герасім ляснув себе долонею по лобі:

— Братове, тепер усе прояснюється! То, кажеш, ти Акопів брат? Обидва зубожілі купці! Ти йдеш у Пірей з якимось лахміттям спробувати щастя на новому місці, бо в Стамбулі не можна жити.

— Так! — потвердив Гаїк.

— А скарб у каюті чий? — підскочив Ієремія.

В очах вірменина спалахнули іскри.

— А там усе ціле? — спитав він, подавшись до трапа. — Ніхто нічого не вкрав?

Усі збилися довкола трюму; Аднана, нічого не розуміючи з мішанини грецької й румунської мов, стояла біля Антона. Тільки кір Яні сердито міряв кроками палубу, крутячи носом від запаху прілої пшениці.

— Та облиште, кіре Яні! — сказав Нікола. — Невже ви вважаєте, що буде щось путнє з вашої пшениці, якщо вона чотири місяці пролежала у вогкості. Дивно, що вона й досі не проросла. Краще нам викинути її за борт і позбутись цього запаху, від якого ми очманіли, сидячи під замком.

— Ні, Ніколо! — заперечив Антон. — Пшеницю треба зберегти як баласт до Пірея.

— А ви чого втручаєтесь? — здивовано глянув на нього кір Яні.

— Я вважаю, що маю право не тільки втручатися, а навіть давати розпорядження, як один із тих, хто врятував вас із рук піратів, — відповів капітан «Сперанци». — Ясно?

Кір Яні так розлючено втягнув повітря в груди, аж сигара заіскрилася.