— Один тут, вартує на березі, а решта на протилежному…
— І більше нема нікого? Зваж: якщо брешеш, то опинишся на мотузці раніше від інших.
— Я не брешу, пане, ви самі побачите.
— Хто залишиться на варті? — обернувся Антон до своїх.
Люди завагалися, бо всі хотіли піти на берег у піратське гніздо.
— Я! — відповів по якімсь часі Ісмаїл, позіхаючи.
Сонце підходило до зеніту, припікаючи дедалі дужче, і на палубі почалася задуха. Вітер стих і вже не мав сили принести прохолоду з моря.
Моряки, взявши Негріле, сіли в піратську шлюпку й попрямували до берега. Ісмаїл глянув їм услід, пішов на камбуз, узяв великий металевий ополоник, запхнув його держаком за пояс і вмостився по-турецькому під парапетом, поклавши рушницю на коліна.
— Якщо хтось ворушитися, я оцим давати по голо-ні! — сказав він для початку, показавши на ополоник.
Шлюпка йшла прямо до берега.
— Нема сенсу висаджуватися в іншому місці. Він все одно нас бачить, — сказав капітан, маючи на думці миртового, який, безперечно, стежив за ними з кущів.
І справді, коли шлюпка була десь за сотню кроків від берега, у кущах щось заворушилося, якийсь чоловік у тюрбані висунув на мить голову, розгублено глянув на них, потім очманіло метнувся вгору, втягнувши голову в плечі, намагаючись загубитись серед низеньких дерев.
Ієремія приклав рушницю до плеча.
— Не стріляй! — зупинив його Антон. — Йому звідси нікуди втекти.
Через кілька хвилин вони витягли шлюпку на пісок і подалися на пагорб услід за піратом. Негріле скавучав, рвучись уперед, але Мігу, за порадою капітана, міцно тримав його, бо втікач, безперечно, озброєний, а собачі зуби заслабкі проти ятагана.
— Пане, — сказав Герасім, підозріливо дивлячись довкруг, — нам треба розсипатися, а не йти гуртом.
— Не турбуйся, — відповів капітан. — Якщо в них десь тут є схованка, ми побачимо їхні сліди в траві, вони ж бо не птахи, щоб літати в повітрі.
Вони вибрались на вершину пагорба й зупинились здивовані. Внизу глибоко в острів врізувалась бухта, вітер зовсім ущух, срібляста вода в бухті сліпуче виблискувала на сонці, ніби плавилось скло у величезному казані. Майже біля самісінького берега стояв на якорі двощогловий вітрильник і ніби теж ось-ось мав розтопитися.
Герасім приклав руку дашком до очей.
— Пане! — закричав він схвильовано. — Пане, але ж це…
ebooksa