— Ти? І що ти тут робиш?
— Нічого, — застогнав вірменин. — Вони забрали в мене все, вони мене розорили.
Кок скочив на ноги, але вдарився головою об низеньку стелю і враз пригадав, що його залишили на палубі, а він у трюмі.
— Як я опинився тут? — спитав він своєю мовою, навпомацки знайшовши вірменина і схопивши його за бирки.
— Я й сам не знаю, — Акоп затремтів усім тілом. — Пам"ятаю тільки, що вони накинулись на мене гуртом.
— А я що робив?
— Ти спав, ефенді, тримаючи рушницю на колінах.
— А як же вони накинулись на тебе, коли були зв"язані?
— Бач, вони всі гуртом, отак, як були зв"язані, підповзли до мене й почали просити: «Розв"яжи нас, якщо хочеш жити!»
— Чому ти не закричав, чому не втік? — скреготнув зубами кок.
— У мене забракло сміливості, ефенді Ісмаїле…
— Отже, ти їх розв"язав, мерзенний гяуре!
— Я розв"язав тільки Безбородого. А решту всіх, крім хирлякуватого грека, він розв"язав сам. Потім підійшов до тебе, взяв рушницю, ударив прикладом по голові, і ти беззвучно впав.
— Ага! Ось чому в мене така гуля, — помацав кок голову. — А далі?
— Вони поставили вітрила і знялися з якоря. Не встигли ми навіть відійти від берега, як вони кинулися в трюм, все цінне з мого майна перенесли в каюту капітана, а нас замкнули сюди.
— І давно це сталося?
— В обід. А зараз, мабуть, ніч…
У каюті капітана скрипнули двері, кілька людей спустилися по трапу й почали голосно розмовляти. Ісмаїл приклав вухо до тоненької перегородки, яка відділяла трюм від каюти.
— Вас треба було б усіх повісити, мерзотники, але я вас милую, бо ми зробили добре діло! — почувся голос Безбородого.
— Добре діло — то м"яко сказано, капітане, — відповів хтось. — Адже ми захопили скарб. Утрачене на острові — ніщо порівняно з тим, що знайшли тут. А на додачу маємо й чудового корабля!
ebooksa