— Ходімо?
— Ходімо… А вони нас не спіймають?
— Хто?
— Безбородий та інші. Я їх дуже боюсь. Безбородий купив мене в Гусейма. Місяць тому, коли він був тут, хотів уночі прийти до мене. Я схопила ніж у руку і пригрозила: «Якщо підійдеш, то не дивитимусь, куди вдарити!» Він тоді пішов, лаючись, а другої ночі прийшов знову, ще рішучіший. Я не помітила, що в нього ятаган у руці, ударила ножем наосліп, влучила в плече і в шию, але не мала сили доконати. Щастя, що надбігли інші, бо він мене вбив би. «Заспокойся, брате, — сказав йому Гусейм. — Ну, вб"єш ти її, а який тобі зиск?..» Він не мене жалів, він боявся, що Безбородий забере гроші, які заплатив за мене. Через два дні він пішов у Стамбул.
На обличчі Антона вже вдруге за нинішній день з"явилася така невластива йому жорстока усмішка.
— Учора ввечері, — вела далі Аднана, — побачивши, що голуб повернувся, я вирішила, що життю моєму кінець. І поклала собі битися, скільки зможу, а потім покінчити з собою.
Антон здригнувся.
— Ходімо, — сказав він швидко, ніби остерігаючись її погляду. — Ходімо, бо не можна гаяти час.
— Візьми ще людей, — попросила Аднана, знову злякано глянувши на берег. — Нам потрібні й ліхтарі!..
Стежка ледве вгадувалась поміж рудуватим камінням на пагорбі. Дівчина подерлася вгору по ній і зупинилась перед кількома хирлявими маслинами.
— Ось вона! Ідіть за мною.
Герасім опустив рушницю й засвітив ліхтар. Ієремія пробив так само.
— Герасіме, а це не може бути пастка? — спитав він тихо.
— Ну й сказав же! Ти бачив, які в неї очі?
— Та чи я знаю?! Після того ченця я вже нікому не вірю.
Про всяк випадок Ієремія взяв рушницю під пахву так, щоб можна було вистрілити будь-якої миті.
Після кількох поворотів галерея почала ширшати, потім вивела у велетенський грот, стіни якого таємниче поблискували при світлі ліхтарів.
Попереду, почулося дивне шемрання.
— Що це? — спитав Антон.
— Море шумить, — відповіла Аднана. — Печера виходить на протилежний бік острова.