— Зважмо на те, — мовив Антон, ніби вгадавши його думки, — що пірати пройшли миль сорок на захід — вони мусять обігнути острів Скірос, бо їм не випадає йти близько біля берега. При боковому вітрі це означає для них вісім утрачених годин. А коли взяти до уваги, що, рушивши на схід, вони йшли проти течії від Кіоса, до Салонік, ми стільки ж часу виграємо, опинившись на контртечії від Спорад і суходолу, то через десять — дванадцять годин ми зможемо бути у них на кормі.
Герасім знову похитав головою:
— Розрахунки ваші чудові, пане, але ви забуваєте, що «Пенелопа» в житті не робила більше п"яти миль на годину…
Цієї миті на палубі почувся тріск щогл. Капітан «Пенелопи» метнувся до трапа. Антон і Герасім подалися за ним.
Сильні пориви напнули вітрила, і щогли, нахилені до носа, затріщали, готові ось-ось переламатися.
— Спускайте вітрила, чого ви чекаєте! — крикнув кір Яні.
— Мабуть, справді, пора, пане! — сказав і Герасім.
— Ні! — заперечив Антон. — Укріпіть канатами щогли!
При кожному пориві вітру «Пенелопа» занурювалась у воду носом, бугшприт іноді довго не з"являвся на поверхні.
— Перенести весь вантаж на корму! — звелів Антон. — Звільнити носову частину трюму!
Прямо по курсу видно було мис Саракімонес на півдні острова Скірос. Антон відчув, як калатає його серце. Наближалася найважча хвилина цієї небезпечної гонитви. Він знав: якщо зараз «Сперанца» взяла курс на південь, вони її вже не зможуть наздогнати. Єдиний шанс — обійти раніше від неї острів Скірос і перерізати дорогу.
Щогли, хоч і укріплені, тріщали. Кір Яні метався по палубі, лаючи весь світ, але на нього ніхто не зважав.
Гаїк висунув голову з носового люка. Поки в кожного було роботи невпрогорт, він знайшов час поголитися, помитись і тепер, мов дві краплі води, був схожий на Акопа з базару.
Сонце, щойно зійшовши, освітило мис Саракімонес. За ним розкинулось пустельне, скільки оку видно, море. Антон боязко обстежував обрій з краю в край, але ніде не бачив ні щогли, ні вітрила.
— Мігу! Ану, піднімись на клотик і подивись звідти!
За кілька хвилин Мігу був на вершечку щогли.
— Бачу корабель! — вигукнув він звідти. — Але дуже далеко, бо видно тільки щогли.
— Куди він іде?
— На південь, за вітром.
Герасім і руки опустив.
ebooksa