Підняти вітрила!

— Випустили! Тепер їх уже ніхто не зможе наздогнати.

— Так? — кір Яні не приховував радості. — Тоді повертаймо на Пірей. Нічого марнувати час!

— І справді! — підтримав його Гаїк. — Ходімо на Пірей!

Решта всі завмерли на палубі, чекаючи Антонового рішення. Той помовчав трохи, дивлячись на кожного з них, але ніби й не бачив нікого, — усе, що він планував, пішло прахом на вітрі, потонуло в Егейському морі, уже на самому початку дороги. Знову минуть роки, поки він зможе вирушити, якщо знайде людей, а сам матиме силу надихнути їх на таке зухвальство.

Він ще раз глянув на Аднану, потім стріпнув головою, стиснув кулаки і звелів, спокійно, але рішуче:

— Підняти всі вітрила! Хоч би що там трапилось, а ми повинні їх наздогнати!

Люди кинулись виконувати наказ каштана.

— Підняти все, що може ловити вітер! — знову сказав той, відчуваючи, що вони сліпо виконують його волю. — Міцніше укріпіть щогли, щоб вони не поламалися!.. Хлопці! — гукнув Антон. — Вірте в себе — і ми їх наздоженемо! То правда, в них кращий корабель, але це ще не все! Кожен моряк може помилитися, то чому не можуть помилитися пірати? Зате ми не повинні допустити жодної помилки, найменшої. І в цьому наша перевага!

* * *

Ісмаїл. прокрутив довгим цвяхом дірку в тонкій перегородці, щоб можна було побачити, що там робиться, потім викрутив два майстерно приховані гаки, і тепер треба було тільки легенько підчепити дошку, щоб опинитися біля койки капітана.

Ісмаїл прислухався, пересвідчився, що в каюті нікого нема, викрутив ще два гаки, дощаний щит опинився н нього в руках, а в пройму видно було стіл, заставлений їжею.

— Ефенді! — злякано прошепотів Акоп. — Не бери нічого! Вони повісять нас обох!

Кок простяг руку, загріб усе, що там було, прихопивши навіть твердий сухар, поставив щит на місце, прикрутив його й повернувся назад у трюм. І дуже вчасно — в каюту прийшли.

— Негідники! Хто забрав їжу?! — почувся голос Безбородого.

— Ну, тепер вони нас повісять! — заскімлив Акоп.

Ісмаїл наминав сало, забувши про коран та про його заборону їсти свинину. Жаль, що десь запропастилася люлька.

Тим часом у каюті здійнявся галас.

— Завтра вранці ми будемо біля Стампалії, — сказав хтось. — Треба зупинитись і взяти провізії.

Кок напружив слух. Стампалія — острів на півдні архіпелагу; отже, він визначив місцеперебування корабля, не утруднюючи себе вимірами.

— Киньте про це й думати! — заперечив Безбородий.

— Але ж у нас тільки десяток сухарів та трохи сала. Як можна дійти з такими харчами?