— По одному сухарю на кожного! — крикнув Безбородий. — Це все, вистачить з вас!
— А сало? — спитав хтось із піратів.
— Я тримаю його під подушкою. Видаватиму кожному по шматочку. А тепер геть звідси!
Пірати подалися з каюти, а Безбородий, залишившись сам, дістав сало, відрізав чималий шмат, розмочив у воді сухар і почав їсти, глипаючи на двері. Попоївши, сховав решту під подушку, крикнув щось стерновому, прикрутив лампу, ліг на койку і захропів. Кок задумливо почухав голову.
— Так не годиться! Якщо й вони змушені постити, то нагодувати нас навіть не подумають!
— Що ти надумав, ефенді Ісмаїле? — спитав вірменин.
— Ти потурбуйся про одне: щоб у тебе був заціплений рот!
При цих словах кок зняв щит і просунув голову в каюту, прислухаючись до хропіння Безбородого. Солонина під подушкою, досить тільки простягнути руку… Але зараз пора для інших дій!..
Ісмаїл помацав себе за поясом, дістав ополоник, нахилився до койки, розмахнувся і щосили вдарив. Голова Безбородого хряснула, ніби порожня пляшка, а сам він весь обм"як.
Ісмаїл схопив рясу Безбородого, накинув на себе, запхнув у рот піратові ганчірку, потім зв"язав його й кинув на койку.
— Ну, ось і добре! — сказав стерновий, побачивши капітана, що виходив з люка.
Той, кого він сприйняв за Безбородого, зупинився трохи на трапі, вдивляючись у темряву. Ніч була чорна, мов дно казана, море довкола стогнало; корабель боровся з хвилями, підкидаючи вгору корму, мов норовистий кінь, який хоче вдарити копитами.
Раптом Ісмаїл здригнувся: на хрестовині великої щогли виднілась тінь людини, погойдуючись у темряві..;
— Гей, капітане, чого ти там закляк? — крикнув стерновий.
Кок відчув, як піт облив його тіло. Отже, коли йшлося про зашморг, Безбородий дотримувався слова! Безперечно, той чоловік угорі — хирлякуватий грек, який зрадив ватажка!
— Іди сюди, капітане! — правив своєї пірат від стерна.
Ісмаїл погамував калатання серця, обернувся й щосили опустив йому на черепок ополоника.
— Ага, ви відкоркували пляшку! — вигукнув дозорець з носа. — А про мене забули!
Він бігцем подався до стерна. Але не встиг навіть спитати, чому це стерновий так швидко напився, що лежить на палубі, як і сам, одержавши ополоником по лобі, простягнувся поруч.
Ісмаїл залишив їх, непритомних, закріпив, як міг стерно, метнувся до носового люка і взяв його на засув. Отже, останні два пірати опинились під замком і вже не могли вийти.
ebooksa