«Сперанца» стогнала, борючись із хвилями без стернового й без дозорця. Розчищаючи люк, Ісмаїл побачив праворуч маяк, але йому ніколи було роздумувати, що це за земля.
— Виходь, Акопе, здамо трюм іншим!
Вірменин боязко підвівся.
— Це ти, ефенді Ісмаїле? Вони тебе не повісили?
— Іди сюди й допомагай! — замість відповіді поквапив його кок.
За кілька хвилин два пірати з корми разом з Безбородим, якого вони ледве витягли з каюти, лежали в трюмі.
Лише тепер Акоп помітив тінь на хрестовині щогли.
— Що це? — спитав він, схопившись за серце.
— То пірат, не бійся: Безбородий повісив його, щоб ним було менше роботи.
Вірменин помацав себе за шию, ладний знепритомніти.
— Ефенді Ісмаїле, здається, мотузка затяглась у мене на шиї!
Сказавши все, що він думає про це, кок спустився в каюту, забрав сало й сухарі з-під подушки, сів на кормі й почав їсти. Порушивши раз коран, можна його посилати до дідька й далі!
— А що потім будемо робити? — спитав вірменин.
— Спершу поїмо, потім почекаємо, коли розвидниться…
— А куди ми підемо? Ти знаєш дорогу?
Ісмаїл знизав плечима:
— Судячи з цих хвиль, я сказав би, що ми в Середземному морі, а далі — аллах милостивий!
— А якщо заблукаємо? — правив своєї вірменин. — Якщо нас захопить шторм?
Кок понюхав повітря. Шторм? Поки що вітер втихає, схоже, ніби вщухне геть, хоч по морю й котяться довгі хвилі. Але Ісмаїл відчував, як закипає прихована сила в цій обманливій тиші. Була третя година ранку, мало б розвиднятися. Але море залишалося темне, на горизонті телесувалися чорні хмари, наглухо закриваючи схід сонця.
— Так, може бути й шторм! — кок не приховував остраху.
ebooksa