— Пірати!.. Ефенді Ісмаїле, сховай мене кудись!
Кок вихопив у нього з рук підзорну трубу, глянув на корабель, до якого було не більш, як півмилі, — і відчув, що його ріденьке волосся стає дибки: на передній щоглі тріпотів чорний піратський прапор з черепом і схрещеними кістками — знак безжальної смерті. На носі стояли кілька чоловік з рушницями напоготові. А тут хоч би тобі ятаган! Отже, порятунку нема!
— Сховай мене, ефенді! — скімлив вірменин, заламуючи руки.
Цієї ж миті буря зі стогоном накинулась на вітрила, І «Сперанца», зануривши бугшприт у воду, пронизала пал, мов носоріг, що тікає з полум"я в охоплених пожежею джунглях. Піратський корабель одразу ж відстав на сотню метрів.
Ісмаїл поклав руки на стерно й радісно вигукнув. Тепер він не зважав на шторм, йому не страшно було, що вітер порве вітрила чи поламає щогли.
— Гей, Акопе! — гукнув він, вчепившись у стерно. — Тримайся міцніше, тепер треба боротися не з піратами, а зі штормом!
Позаду на горизонті кипіли блискавки, але грому не чутно було, бо всеньке море, з кінця в кінець — суцільний грім. Вали виростали, мов гори, «Сперанца» злітали на вершини, потім падала в запінені прірви, звідки, вдавалося, вже ніколи не зможе вибратись. Але з"являлись попереду нова гора — і бугшприт, вгороджуючись у самісіньке нутро пекла, розганяв чортів, сподіваючись енанти вгорі ангелів. Та всі до єдиного ангели втекли, І на морському обширі тепер панував лише Вельзевул зі своїм воїнством.
Довкруг — тільки туман і гуркіт. Ісмаїл, вчепившись закляклими руками в штифти стерна, не зважав на них. Час від часу він озирався назад. Корабель піратів віддалявся чимраз далі, однак, триклятий, не спускав вітрил.
Шхуна летіла цілий день, ішла «з бурею», як кажуть моряки. Спробувати змінити курс було б цілковитим божевіллям, а втім, Ісмаїл навіть не знав, навіщо це робити, оскільки й поняття не мав, де той порт, куди йому слід прибути. Ураган ішов з півночі, а кок тримав курс на південь, готовий обійти кругом землі, якщо море десь не закінчиться або не вщухне шторм. Ввечері від корабля піратів не видно було й сліду.
— Вставай, Акопе, і принеси мені шматок солонини!
Вірменин стрімголов спустився вниз і так само повернувся.
До ночі стрілка барометра, яка безперервно падала, зупинилась, і ураган уже не дужчав. Кок стояв біля стерна, ні про що не думаючи, не рахуючи водяних гір, які він пройшов, не чуючи стогону моря, байдуже стиснувши стерно з такою силою, як стискує горло своєму ворогові покійник.
До ночі буря вщухла, а на світанку, коли на чистому небі зійшло сонце, хоч, здавалося, його вже ніколи не буде, перед «Сперанцою» з хвиль з"явився безкінечний піщаний берег.
Ісмаїл глянув у підзорну трубу. Трохи західніше зграйка пальм розгойдувала свої зелені тіні під останніми подихами вітру, ніби вітала мореплавця з щасливим прибуттям.
— Акопе, тобі пощастило! — вигукнув стерновий, усміхаючись. — Ти заплатив до Пірея, а я тебе привіз до Африки!
Потім недалеко від берега кинув якір, спустив вітрила, прив"язав їх, перевірив засув на люкові та чи надійно замкнений трюм, натягнув тент для затінку під малою щоглою і ліг на палубі, підклавши руки під голову. Жаль, що не було люльки!
— До завтрашнього ранку мене не буди, бо інакше викину тебе акулам! — сказав він Акопові.
— А тут є акули? — вірменин злякано глянув довкруг.
— Тьма-тьмуща! Отже, пильнуй!
Готуючись спати, кок передовсім скинув одяг Безбородого, бо було жарко, і тут же відчув, що в кишені ряси зашелестіли якісь папери. Хоч його й хилило на сон, цікавість вимусила подивитись, що там таке. Це був якийсь лист, написаний невмілою рукою по-грецьки. Кок, позіхаючи, ліг і почав читати:
ebooksa