За годину, коли нарешті почало світати, вітер перетворився в легенький бриз. Але якби хтось глянув на барометр, то побачив би, що стрілка ладна була ось-ось вийти за шкалу.
Тепер добре було видно повішеного пірата з вибалушеними очима, який погойдував ногами над палубою, ніби гнав вітер над головами мандрівників.
— Ефенді Ісмаїле, він дивиться на мене!
Ісмаїл почухав потилицю. Ні, йому не передався страх вірменина, але влітку не можна тримати довго мертвого на палубі.
— Ставай біля стерна. Коли я тобі крикну, крутнеш його праворуч, — розпорядився він.
Він поліз на щоглу, дістався до хрестовини й підтягнувся до того місця, де висіла мотузка.
— Стерно праворуч! — звелів він, наготувавши ніж.
Акоп виконав розпорядження, «Сперанца» слухняно крутнулася, ставши майже вздовж хвиль, і повішений, замість того, щоб розгойдуватися вздовж палуби, загойдався впоперек. Ісмаїл влучив слушну мить і одним рухом перерізав мотузку саме тоді, коли мертвий був над хвилями.
— Стережись, щоб він тебе не оббризкав! — крикнув вірменинові.
Той затулив обличчя руками, пригнувшись за стерном, ніби чекав, що пірат упаде йому на голову. Але почув тільки сплеск — і стало тихо.
Ісмаїл почав спускатися, коли раптом зупинився й глянув на корму.
— Якийсь корабель! — вигукнув він радісно. — Чуєш, Акопе! Корабель з двома щоглами. Зараз ми роздобудемо їжу і дізнаємось дорогу! Ану, спустись у каюту капітана, візьми підзорну трубу!
— А там не заховався якийсь пірат?
— А тобі що, страшно з ним поборотися? — узяв його на глузи Ісмаїл.
Хоч вітер майже вщух, корабель ззаду наближався так швидко, ніби його гнали духи. Позад нього здіймалися чорні хмари, і море, щойно синє, потемніло й розхвилювалося. Вітрила «Сперанци» почали тріпотіти неспокійно, так собі, без видимої причини.
«Що ж це таке?» — сам себе питав кок, дивуючись швидкості незнайомого корабля. Потім враз здогадався: це шторм, він зародився десь в Егейському морі і тепер жене вітрильника.
«Вони божевільні чи ніколи не зустрічалися з штормом!» — подумав він, побачивши, що корабель іде під усіма вітрилами.
Вірменин, уже цілком оклигавши, виніс підзорну трубу.
— Акопе, давай спустимо вітрила, залишимо тільки фок, бо…
Але Акоп, прагнучи якомога швидше побачити спасіння, приклав трубу до очей і нажахано закричав:
ebooksa