Підняти вітрила!

Антон глянув у підзорну трубу на цей пароплав, колишній бриг, мабуть, один із перших в історії навігації, на який поставили парову машину. Колись він ходив на такому, італійському, до Персидської затоки і прокляв життя, тому здивувався, що сьогодні, через стільки років, є люди, які наймаються на нього в екіпаж.

Нарешті митна шлюпка підійшла до «Сперанци». Чиновник у фесці в супроводі страхітливого башибузука з рушницею на ремені через плече піднявся на палубу й перевірив документи на багаж. Коли він попросив підняти люк, Акоп ледве не знепритомнів, але в гармидері, що зчинився на палубі, цього ніхто не помітив.

— Тут що? — спитав митник, показуючи на мішки.

— Домашнє майно, ефенді! — забелькотів вірменин, і обличчя його набуло землистого кольору. — Хатній мотлох. Я Акоп, Акоп з базару, мав лавку в Стамбулі, але розорився і зараз хочу спробувати щастя в Афінах. ЗІ пройшов митний догляд, ось, прошу, папери…

Митник ткнувся носом у папери, але, видно, печатки й підписи не викликали в нього довіри.

— Ми трохи подивимось, ефенді Акопе, виконаємо гній обов"язок, — сказав він, спускаючись у трюм.

Вірменин зробився червоний, мов феска митника, і кинувся за ним, зашпортуючись у полах свити. Знизу долинуло перешіптування, зітхання, нарешті в отворі трюму з"явилася феска. Акоп теж виліз нагору. Обличчі! його набуло звичного кольору, тільки піт стікав струмками.

Коли турок спускався по трапу, Герасім підійшов до Антона й прошепотів:

— Цей вірменин, здається, перевозить не тільки мотлох…

— А що там може бути ще?

— Чи я знаю? Може, килими, шовк…

— Я теж так думаю, але залишмо його з богом. Ми нічим не ризикуємо: це справа митників.

Стерновий знизав плечима:

— Гаразд, пане, хай буде по-вашому, але знайте, в Піреї я в нього вирву кілька ікосарів… Чому мають зиск тільки митники?

Коли з митним оглядом було закінчено, Антон шлюпкою пішов у порт оформити документи «Сперанци», але спершу спинився, як заведено, перед списком загиблих кораблів. Прочитав список, зняв берет — знак вшанування загиблих, потім зайшов до контори, і «Сперанца» була записана після французького «Декарта» й англійської «Вікторії». Мимохіть глянувши на запис, Антон ледве не скрикнув — капітаном англійського корабля був Джон Теннісон, з яким вони плавали колись на одному кораблі в Індокитаї і заприязнились. Правда, тоді Джон був не капітаном, а практикантом.

Невдовзі «Сперанца» розвернулась і вирушила в дорогу при сильному кормовому вітрові. У протоці хвилі з Мармурового моря розбивалися, налітаючи одна на одну, розлючені, мов звірі, які, не маючи де розгулятися, запінено ревли. Шхуна, ідучи вслід за ними, майже не відчувала їхньої люті.

Лот показував трохи більше восьми вузлів, тобто мало не швидкість поштового пароплава, і судна, які вийшли набагато раніше з порту, одне по одному залишилися позаду. Залишилась позаду й «Вікторія», капітан якої, стоячи на містку, спостерігав у підзорну трубу за шхуною, дивуючись, що вона так швидко його наздогнала, хоч він підняв усі вітрила.

Весь екіпаж «Сперанци» був на палубі, навіть Акоп залишив люк трюму, який він досі недремно пильнував, і вийшов на ніс, де клекотів морський вихор, розкриваючи перед ними запінені безодні. Тільки чернець сидів у кубрику при своїх бесагах та з книжкою в руці.

Мігу зненацька, повернувши, голову, побачив білого птаха, що затріпотів між вітрилами, а потім виборсався н них і полетів до західного берега протоки. Над кораблем часто крутилися чайки, іноді навіть сідали на вершечку щогли, але це був інший птах.

— Дивіться, голуб! — крикнув Хараламб.