— Ніколи не чув про цього твого Гамільтона, але баки забивати він, певне, вміє. Я сплю, Смоку, а ти морочиш мене своєю системою. Якщо ти хоч трохи любиш мене, то гукни: «Гей, Куций, прочнися!». І я прочнуся й заходжуся коло сніданку.
V
Третього вечора банківник повернув Смокові його першу ставку — п"ятнадцять доларів.
— Маєте право грати лише на десять, — оголосив він. — Тепер це найвища ставка.
— Перепудилися! — ущипнув його Куций.
— Воля ваша, можете й зовсім не грати, — відповів той. — Відверто кажучи, я волів би не бачити більше вашого приятеля коло свого столу.
— Злякалися його системи, еге? — глузував далі Куций, поки банківник сплачував Смокові три з половиною сотні.
— Та яка там система! Я не вірю в це. В рулетці ще не було системи. А талан, знаєте, буває вельми примхливий. І я мушу не допустити, щоб мій банк зазнав краху.
— За шкірою, отже, взяло!
— Атож, гра — таке саме підприємство, як і всяке інше, щоб ви знали. У нас не доброчинна контора.
Вечір по вечорі Смок вигравав, щоразу граючи інакше. Знавці, що тиснулися обіч його столу, ретельно записували його ставки та номери, марно силкуючись розгадати систему, за якою він грав. Вони нічого не могли розгадати й присягалися, що йому просто щастить, правда, так, як ще нікому не щастило.
Їх збивали з пантелику зміни у Смоковій тактиці. Іноді він цілу годину не грав, щось вираховуючи у своєму записнику, іншим разом за п"ять-десять хвилин вигравав три найбільші ставки поспіль, загрібаючи понад тисячу доларів. А то ще нечувано щедро розкидав марки по всьому столі. Так тривало хвилин десять чи й півгодини, а коли Кулька добігала вже останні оберти, Смок ставив десять доларів на ряд, колір і номер і вигравав на всі три. Одного разу, щоб спантеличити цікавих розгадати його таємницю, Смок програв сорок найбільших ставок. Та, як не різнилася гра, щовечора Куций неодмінно ніс додому золотого піску на три з половиною тисячі.
— І все-таки ніякої системи тут немає, — твердив Куций, лягаючи спати. — Я пильно стежу за твоєю грою, та не доберу в ній ніякого ладу. Була б якась система, ти завше грав би однаково, а в тебе так: хочеш — виграєш, не хочеш — ні.
— А ти таки майже вгадав, Куций. Я справді деколи зумисне програю. Це входить до моєї системи.
— До біса твою систему! Я розмовляв з усіма доусонськими гравцями, і жоден з них не визнає ніякої системи.
— Одначе я щовечора доводжу їм, що така система є.
— Знаєш, Смоку, — задумливо сказав Куций, зібравшись гасити свічку. — Я й справді здурів. Може, ти гадаєш, що це свічка? Ба ні. Це не свічка. І я — не я. Я десь на стежці лежу горілиць, закутаний в укривала, з розтуленим ротом, і сню все це. І говориш це не ти, як і свічка ця — не свічка.
— Але дивно, що ми обидва однаково снимо, — зауважив Смок.
— Та ні. Просто я тебе теж бачу вві сні. І всі інші розмовляють зі мною вві сні. Хочу сказати тобі одну річ, Смоку: я стаю коростявий і непритямний. Якщо цей сон триватиме далі, то я почну кусатися й вити звіром.
VI