Смок одразу розкинув двадцять п"ять марок на «подвійний нуль». Морен витер піт з чола.
— Далі, — промовив він. — У банку десять тисяч.
Та за півтори години всі ці десять тисяч були вже Смокові.
— Банк зірвано! — оголосив банківник.
— Тепер досить? — запитав Смок.
Власники гральних закладів ошелешено перезирнулися. Їх пройняв страх. Ці розжирілі представники законів випадковості були подолані. Вони раптом зіткнулися з людиною, що краще за них розумілася на тих законах або й відкрила вищі, невідомі закони.
— Що ж, здаємося, — заявив Морен. — Чи не так, Берку?
Черевань Берк, власник гральних закладів у двох шинках, притакнув.
— Сталося неможливе, — сказав він. — У цього Смока таки є система. Він зубожить нас усіх. Якщо наші столи ще мають стояти, ми повинні зменшити ставку до долара, до десяти центів, а то й до цента. З такими ставками він багато не виграє за вечір.
Усі обернулися на Смока. Він знизав плечима.
— У такому разі, панове, я найму людей грати за всіма вашими столами. Платитиму кожному гравцеві по десять доларів за чотиригодинну зміну, а свої гроші все одно матиму.
— Тоді ми зовсім припинимо гру, — відрубав Черевань Берк, — Хіба що… — він перебіг очима по своїх приятелях, щоб упевнитися, чи вони заодно з ним, — хіба що ми дійдемо згоди. Скільки б ви хотіли за свою систему?
— Тридцять тисяч доларів, — відповів Смок. — Тобто на три тисячі з закладу.
Власники переговорили між собою і погодилися.
— І ви поясните нам свою систему?
— Авжеж.
— І обіцяєте в Доусоні ніколи більше не грати?
— Ні, панове, — заперечив Смок. — Я обіцяю тільки не грати більше ніколи за цією системою.
— А хай вам! — вигукнув Морен. — То не маєте ви часом ще яких інших систем?
— Стривайте, — устряв до розмови Куций, — Мені конче треба перебалакати з приятелем. Відійдім убік, Смоку.