Смок пішов за Куцим в куток кімнати, а сотні цікавих не спускали з них очей.
— Слухай, Смоку! — хрипко зашепотів Куций. — Може, це й не сон. Тоді ти продаєш свою систему задурняк. Ти ж можеш цією грою здобути цілий світ. Цілі мільйони. Та витруси їх! Трусони як слід.
— А що, як це все сон? — лагідно спитав Смок.
— То заради сну й усього святого здери з цих грачів чнмпобільше. Бо який же тоді пожиток зі снів!
— На щастя, це не сон, Куций.
— Ну, то я ніколи не подарую тобі, якщо ти продаси свою систему за тридцять тисяч.
— Ти кинешся мені на шию, коли нам пощастить продати її за тридцять тисяч. Кажу-бо, це не сон. За дві хвилини ти переконаєшся, що не спав. Я вирішив продати свою систему, бо іншої ради нема.
Смок повернувся до власників закладів, підтвердив свій намір і одержав десять розписок по три тисячі кожна.
— Бери золотим піском! — застеріг Куций.
— Отож я й хотів сказати. Прошу одважити мені піском, — заявив Смок.
Господар «Оленячого Рогу» одібрав розписки й видав Куцому золотий пісок.
— Отепер мені й зовсім не хочеться прокидатися, — аж сяяв Куций, підважуючи торбини з золотом. — Цей сон вартий сімдесяти тисяч. Було б марнотратством розплющити очі, щоб вилазити з-під укривал та готувати якийсь там сніданок.
— То яка ж ваша система? — запитав Черевань Берк. — Ми заплатили не для того, щоб ви мовчали.
Смок підійшов до столу.
— Бачте, панове, це не звичайна система. Логічності в ній не багато, та й узагалі вона має лиш ту перевагу, що є реальна. Я, звісно, маю свої припущення, але не про них тепер мова. Ви тільки стежте. Круп"є, приготуйте кульку. Припустімо, я граю на номер 26. Пускайте!
Кулька помчала по колу.
— Завважте, — сказав Смок, — що 9 був якраз навпроти. Кулька спинилася на 26.
Черевань Берк стиха лайнувся. Усі чекали.
— Щоб виграв «подвійний нуль», має бути 11. Коли не вірите, спробуйте самі.
— А де ж система? — нетерпілося Моренові. — Ми знаємо про ваш хист вибирати виграшні номери і знаємо, які ці номери. Але ж як ви це робите?