— Пильно стежачи за грою, випадково я двічі завважив, де саме спиняється кулька, якщо навпроти неї було 9, і двічі вигравало 26. Потім я ще раз таке помітив. Тоді я заходився вивчати інші випадки. Якщо навпроти «подвійний нуль», то виграє 32, а якщо 11, то виграє «подвійний нуль». Це не завжди, але здебільшого. Завважте, я кажу «здебільшого», бо маю свої припущення, хоч не про них мова.
Нараз Череваневі Берку шугонула в голову якась думка. Він схопився, рвучко зупинив рулетку і втупився в колесо.
Дев"ять інших власників рулеток також пильно вдивлялися в колесо. Черевань Берк випростався і глянув на грубку поруч.
— Хай йому чорт! — озвався він. — Ніякої системи не «було. Стіл стоїть заблизько до вогню, і кляте колесо розсохлося. Ми просто пошилися в дурні. Не дивно, що він уподобав саме цей стіл. Дулю виграв би він за яким іншим столом.
Гарві Морен полегшено зітхнув і витер чоло.
— Дарма, — мовив він. — Зате ми впевнилися, що ніякої системи нема. — А за це можна й більші гроші заплатити. — Лице його зворухнулося, він голосно зареготав і поплескав Смока по плечі. — Ви таки добре нас попомучили, Смоку. І ми ще тішилися, що ви перестанете у нас грати… Знаєте, у мене в добренне вино в «Тіволі». Ходімо всі гуртом та дамо йому там раду!
Пізніше, повернувшись до своєї хатини, Куций став мовчки перебирати та підважувати торбинки з волотом.
Потім він склав їх на столі, сів скраю лежанки й почав роззуватися.
— Сімдесят тисяч, — кинув він. — На вагу — триста п"ятдесят фунтів. І все це через криве коліщатко та зірке око. О Смоку, ти з"їв їх сирцем і живцем, ти доконав неможливого, ти примусив мене марити, і все-таки я знаю, що це сон. Бо тільки вві сні таке добро трапляється. Мені страх як не хочеться прокидатись. Хоч би й зовсім ніколи не прокинутись!
— Не сумуй, — відказав йому Смок. — Тобі й не треба прокидатися. Чимало філософів доводять, що люди — сновиди. Отож ти в гарному товаристві.
Куций кинувся до столу, вибрав найтяжчу торбинку й заходився колисати її, наче немовля.
— Якщо й сновида, — сказав він, — то справді таки в гарному товаристві.
ЧОЛОВІК З ТОГО БЕРЕГА
І
Це сталося ще до того, як Смок Беллю вжарт заснував селище Тра-ля-ля та втяв пам"ятну штуку з яйцями, що мало не довела до банкрутства Паливоду Чарлі, ба навіть до того, коли він виграв мільйон доларів у перегонах собачих запрягів на Юконі. На якийсь час Смок і Куций біля верхів"я Клондайку розлучилися, бо Куций мав повернутись у Доусон зареєструвати кілька займанок.
А Смок із запрягом рушив на південь, у пошуках озера Несподіванок та легендарних Двох Хатин. Шлях його пролягав через верхів"я Індіяни й цілу низку невідомих ще загірних теренів аж до річки Стюарт. Бо саме десь там, як мовили чутки, й було озеро Несподіванок, оточене бескеттям та льодовиками, і дно його укривали золоті самородки. Кажуть, ніби старожитці давніх часів, чиї імення вже позабуто, пірнали в крижану воду озера й виносили на берег по самородку в кожній руці. У різний час гурти старожитців добивалися до тієї небезпечної твердині й досліджували дно озера. Але вода була там неймовірно холодна, і одні сміливці одразу гинули, спливаючи на поверхню трупами, інші помирали трохи згодом — від сухот. Та й з тих, котрі повернулися звідти, жодному не судилося побувати на озері вдруге, хоч усі вони про це мріяли. Щоразу коїлося якесь лихо. Той провалився в ополонку нижче Сорокової Милі, другого роздерли й зжерли власні собаки, третього роздавило, впавши, дерево. Отож і мовилося про озеро Несподіванок, як про щось лиховісне. Ніхто не знав, де воно, і золото й досі лежало там на дні.
Про не менш легендарні Дві Хатини бодай хоч те знали, де їх шукати: за п"ять днів дороги від Стюарту вгору річкою Макквещен. Либонь, ті давні хатини зведено ще до того, як нога першого золотошукача ступила в Юконський край. Мандрівні мисливці, що їх перестрів Смок, розповіли йому, як давно колись вони дісталися до тих хатин та марно шукали слідів первісних розкопок.
— Їдьмо ліпше зі мною! — задумливо відраджував Куций товариша при розлуці. — Коли в тебе сверблячка до мандрів, то це ще не підстава перти проти рожна. Звідти ж ніхто не повернувся. Що то лихе місце — річ безперечна, так усі кажуть.
— Нічого, Куций. За півтора місяці я повернуся в Доусон. Юконом шлях утертий, та й, певно, перша сотня миль на Стюарті незгірше наїжджена. Старожитці з Гендерсону розповідали, що, коли річка замерзла, вгору Стюартом подалося кілька гуртів. А натрапивши на їхній слід, я покриватиму по сорок-п"ятдесят миль у день. А може, я навіть за місяць повернуся, коли вже туди дістанусь.
— Отож-бо й клопіт — туди дістатись. Але що ж, бувай, Смоку! Будь обачний, стережися лихих місць. І не соромся, коли повернеш ні з чим.