Соло бунтівного полковника. Вершина

— А тато?

— Тато мене любив. Іноді мені здавалося, що і я змогла його покохати. Ми побралися вже після того, як Богдан одружився. У нього народився син, у нас з’явилася ти. Ми жили в різних містах і, здавалося, що забули одне одного, що наші стежки-доріжки вже ніколи не перетнуться. Але трапилося так, що ми все-таки зустрілися, а потім і сказали, що, як і раніше, кохаємо. Я його, він — мене. Тепер це вже не важливо.

— Мамо, Данчик мені жодного разу не сказав, що любить мене. Я ж йому говорила тисячу разів. Він мені — ні. Я цього й не вимагала. Мені й не треба було його зізнання. Я просто відчувала, що він мені потрібний, а решта мені байдуже. Тепер… Тепер він мене покине. Бо все життя він кохав і зараз кохає лише одну людину — тебе, мамо. А зі мною був лише тому, що відчував, бачив у мені тебе. Я доросла жінка, здатна спокійно й адекватно мислити. Не хвилюйся — істерик і драм, тим більше трагічних кроків не буде. Все, мамо! Я сильна. Погодься — сильніша, ніж ти.

— Так, ти сильніша, — сказала мати, а сама подумала: все ж боротися ти теж, напевно, не будеш. Як і я колись.

А в думках Олени було зовсім інше. «Як же з моєю любов’ю? Моєю любов’ю? Оце і все? Кінець?»

Олена вже була не поряд із матір’ю. По очах було видно, що вона линула думками кудись далеко-далеко.

Мати помітила той погляд. «Ні, дитино, ти — не я. Мабуть, ти вчиниш по-іншому».

Що за доля? Фатальна?

7

Цього разу В. М. поряд із жінкою не було. І не мало бути. Бо сьогодні Богдан Данилович приїхав сюди не звітувати про зроблене, не просити поради. Зорій приїхав після зустрічі з Любою й Оленою саме сюди, бо відчував: навіть власний досвід застосування аутотренінгу, який дав змогу трішки заспокоїтися й тверезо оцінити те, що відбулося у домі двох близьких йому людей, не дав поради, що йому далі робити. Та навіть не це головне. Він зараз із головою порине в роботу, і тіло його набуде звичного для нього стану, тобто режим «біжи, біжи швидше, ще швидше» врятує його від мук совісті. Але все ж йому слід було перед кимось просто висповідатися, щоб допомогти душі набути спокою і впевненості.

І ось він знову перед жінкою, якій розповість усе-усе і яка його зрозуміє, як завжди, наставить на путь істинний і, якщо треба, пробачить.

Якщо це можливо — пробачить.

Але спочатку уважно вислухає.

«Не розповідатиму про те, що сталося кілька годин тому. Але якщо я зараз не виговорюся — мене просто не стане.

Я — найсамотніша людина на землі. Але в мене — свій світ. У мене немає друзів, хоч багато товаришів і приятелів. Я близько до себе нікого не підпускаю. Іноді вимушений грати за правилами тих, які мене оточують: колеги, керівництво, влада, сім’я…

Здавалося б, з усіма я легко спілкуюся, але основна моя проблема в тому, що я зовсім інший, і ніхто цього не розуміє й не знає. Точніше — мене сприймають і розуміють «правильно», тобто вони не знають насправді, що приховується за зовнішніми рисами характеру. Усім здається, що перед ними веселий, легкий у спілкуванні хлопець-друзяка.

Коли ж я залишаюся насамоті, мої думки тяжкі, невеселі, складні, серйозні. Ніхто не знає, що я задумав, що в моїх планах на сьогодні, на завтра, в перспективі. Я настільки все переживаю, що це позначається на моєму здоров’ї.

Я зачаївся і живу подвійним життям. Мене два: той, що межи людей, і той, що сам із собою. Наодинці я часто уявляю, чого б хотів добитися в житті. Завжди це були максимальні бажання. Головне — я не хотів бути, як усі. Я ненавиджу політиків, а мрію стати політиком, ненавиджу різних хапуг, бандитів, нездар, які пробилися нагору завдяки зв’язкам чи нахабству, але спілкуюся з ними. Я не люблю дружину, але й далі з нею живу, хоч іноді здається, що мені без неї погано. Під час вимушених розлук я сумую за нею. У мене були жінки, яким я подобався до нестями, і вони мені подобалися, та я ніколи не наважився б кинути сім’ю заради якоїсь навіть супержінки.

Узагалі, я ненавиджу жінок і… жити без них не можу. Я їм мстив за те, що вони продажні і що я не такий красивий, гарний чи сильний, як хотілося б мені, і що ті жінки, які мені справді дуже подобалися, не звертали на мене жодної уваги.

Та що це я зациклився на жінках…