— Що з постачанням, Ксеню?
Ксеня злегка пхикнула.
— Дохнуть легіонери. Отак ото їх годуємо, пане гетьман. Обіцяли ж скільки? По кварті на голову, і се в місяць, а вже два місяці псами шолудивими давляться. По хуторах собак ловимо і легіон годуємо. Отак ото.
Гетьман нахмурився.
— Ну що я вдію, Ксеню? Зараз не час, щоб…
— Людей ловити?
— Припиніть. У чому полягає суть справи?
— Бовтанки не вистачає. Та й мед для бовтанки паскудний. Казали ж, липовий треба, а приволокли якийсь гречаний. Тьху! Ха-ха!
— Ну, не до меду зараз. Про зіткнення докладніше, будь ласка. Які ваші думки, наміри? — гетьман пригубив із келиха.
— Та… які наміри? Розговіємося.
Гетьман ледь не вдавився. Він якийсь час кашляв, тоді до нього підбіг отой полковник-підлабузник, вистукував долонею по широкій гетьманській спині. Наче помогло.
— Х-х-ух! Ксеню, ви жарти свої кинете коли-небудь? Перейдімо ж до справи врешті-решт.
— Та які ж тут жарти…
Гетьман стояв уже на той час, а в руці тримав так само той злощасний келих із вином. На останніх словах підвелась і Ксеня. Вона також узяла зі столу келих, що весь час стояв перед нею.
— Не до жартів тут, пане гетьман, хоча товариство, мушу сказати, у нас веселе зібралось, можна і пожартувати. Так ото, знаєте, з гумором воно і жити легше. Хм! Як кому, звичайно… Живіть, пане гетьман! Я п’ю за вас.
Ксеня рвучко піднесла келих до рота і одним махом випила. Із кутика її губ потекла тоненька червона цівочка. Густіша, ніж вино…
Виговський підніс свій келих до рота і побачив, що там кров. Келих випав із рук. Вміст його розлився по столу.
Гетьман протер очі. Важко видихнув.
— Житиму, Ксеню. Дійте.
Ксеня вийшла з-за столу. Випростала руку в бік гетьмана:
ebooksa